З цеберкою уранці пішла я до криниці,
З-за лісу чути гомін біля старої дзвіниці,
Набрала у долоні джерельної водиці –
Вона така прозора, засяяла на сонці.
Метелик біля мене крилами змахнув,
У затінку під дубом скотар, мабуть, заснув,
У лісі чути трелі молодого солов’я –
Душа його співає. Заспіваю також й я:
Про те, як гарно людям жити в нашім світі,
Та навесні які степи, лани у бурноцвітті,
Як сонце душу зігріває в смутний час,
Та над головою небо мирне повсякчас.
Додому приведе хвилястая стежина,
На порозі зустрічає рідная дитина –
Сяють її очі, немов вода на сонці.
Подарую квіти я своїй коханій донці.
© Оксана Манько, 2018
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 10Реєстрація: 08-08-2020
Достижение получено 08.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
