Безжальні демони безсоння
Мене дістали вже давно,
Тож я сиджу на підвіконні
І депресивно п’ю вино,

У божевільному екстазі,
Немов під кайфом наркоман,
Дивлюся на розбиту вазу
В надії розгадати план

Всевишнього, чи, мабуть, долі,
Що уготований для нас, 
Але все марно... Мов в неволі
Мене тримає підлий час...

Сиджу самотній у кімнаті
Шукаючи без сенсу сенс
Життя. Вже краще існувати
Наклавши філософський ценз

На всі думки... Щоб розчинитись
В обіймах п'яних соннярів
І незворотно загубитись
У пущі невеселих днів,

Крізь сон у вільному польоті
Лечу в безодню, наче птах,
Із мідним присмаком у роті
Й гіркою кров'ю на губах...