Все дістало... Ти втомився і лежиш, мов труп, безсилий... Ти злякався й безнадії поховав себе в могилу... Ти заснув і заховався в непробудний сон на вік. Думаєш, що ти ліг спати й від суспільства просто втік? Не хвилюйся... Ти в безпеці. Спи тихенько і спокійно. Я в твій сон також порину. Опиратись безнадійно... Спи й пригадуй, як учора геть усі найкращі друзі Із тобою безневинно заблукали в кукурудзі, Там на полі, де дитинство роздає солодку вату І вкладає в тепле ліжко, щоб ти міг спокійно спати... Спи й пригадуй, як учора ти прийшов у перший клас І потрапив в м’ясорубку армії суспільних мас, Де учитель так старанно кожен день тебе учив, Але ти його не слухав, тільки дратував і злив... Спи й пригадуй, як учора в вісімнадцяту весну Так раптово і зненацька ти потрапив на війну, Де думки стріляли в тебе, й ти поранений кричав Від безвиході та муки, між бажаннями держав... Спи й пригадуй, як учора ти її поцілував, А вона, твоя єдина, між мільйонів інших мав Розчинилась і забула всі зізнання і слова, І твоя душа зів’яла, наче квітка нежива... Тож сьогодні пробудися і розплющ нарешті очі, Роззирнись, поглянь навколо і з’ясуй, чого ти хочеш Від життя... Усе змінилось! Ти змінився назавжди! Відчуваєш біль і втому від буденних днів й годин? Чуєш, як шалений стукіт нержавіючих машин, Що колись людьми їх звали, у кімнату, де один Ти сидиш й тремтиш від страху, пробирається в цю мить? Знаю... Чуєш й відчуваєш, та не хочеш говорить Про свої дрібні тривоги. Ти бажаєш втекти в сон Одягнувши депресивний, лячний, траурний фасон, Та не можеш задрімати... Все то люди винуваті: Їхні ненависні крики заважають тобі спати І літати в снах...