Доповна випивши чорної води,
По щоках стікали чорні сльози.
Вам не зрозуміти причину моєї журби,
Не зрозуміти, чому в душі постійно грози.
Пряма моя завжди іде униз,
І прірву там завжди шукає.
Ніхто не викрикне «Спинись»,
Не прошепотить «кохаю».
Ім’я моє роки зітруть, Земля засипле «дім».
Всі житимуть як і живуть,
І дощ ітиме і буде чути грім.

Думок на тему “Гроза”
Як би там не було, усіх нас чекає цей фініш…
Але допоки живі, радіймо кожній миті. Це не так просто. Але ми зможемо.
Мені дуже сподобалася Ваша поезія, І ще виразно відчулася скороминушість буття.