В останню путь

Провів дружину літній чоловік

В останню путь за сиві видноколи.

На самоті без неї ще не звик

Та мабуть і не звикнеться ніколи,

 

Що вранці не подасть вона на стіл

Смачний і запашний на двох сніданок,

І приховає, що немає сил,

Аби йому не зіпсувати ранок.

 

Дорослі діти світом розбрелись,

Спілкуються все більш  по телефону.

Такої ж миті щастя, як колись,

Без неї він не знатиме до скону.

 

Лише тепер картає він себе,

На схилах літ соромився сказати,

Що її очі – небо голубе,

Продовжує, як в юності, кохати.

 

Коли лягали зморшки на чоло,

Вся їх любов належала онукам,

На себе завжди часу не було,

З’явився час, коли прийшла розлука.

 

Букет її улюблених жоржин

Під хрест кладе тремтячими руками,

Розкаже все, що вислухав з новин,

І побреде самотніми стежками.

 

Не бійтеся сказати зайвий раз

Люблю коханим, дивлячись у вічі,

Допоки в них вогонь життя не згас,

Допоки в пам’ять їх не ставлять свічі.

1

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Світлана Вітер

39
Коментарі: 1Публікації: 15Реєстрація: 11-08-2018

Бронзове перо

Досягнення отримано 13.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: 

2 коментарі “В останню путь”