міт
31 posts
Нічна варта* ступає Стежею кентаврів. Присмерк травневий У Небі майструє містраль**. Мій друг Телемах Шукає зело для медового трунку, Віщує: примарна дорога для всіх: Не тільки для еллінів – В той, незбагненний Тартар. Друже, то стежка самотніх – Оспівуй сади невідомі, Де ті людоконі Пили нектар і гнівили богів***. Ні, […]
Корабель тисовий тесаний, Вітрила якого пошиті З клаптиків синіх снів: Залатані Небом. Назвав його «Doloroso», А мав би писати «Vigilia» На його боках опуклих І трохи трамвайних – Ніби підступні данайці (Споконвічні жителі міста) Приблудили на берег спокою У пошуках мушлі, Що нагадує глек Діоніса – Піфос кольору жовтневого Сонця, […]
Коваль, якого звали Мигдаль А може Мігель (Родом з Гішпанії – Країни замріяних вершників – Гідальго) Вистукував молотом Веселу мелодію По ковадлу, що знало Адама (Кадмона*), Майстрував підкову Для бородатого Фавна І безбородого пастуха мрій – Кентавра Хроноса**. Я думав, що то замурзана кузня, А то палаццо Гордого кондот’єра-карбонарія, Майстра […]
Вдягнена в сіре руно Збирає у кошик зорі – У кошик темряви. Вдягнена веслярем з «Арго» (Дарував одяг овечий – М’який як світ Без свічада бронзового) Ходить м’яко, нечутно Босоніж (Інколи вдягаючи Мокасини волові – Шиті з шкіри рогатого, Що ховав Місяць на лобом), Ходить-колобродить Світлячковим лісом Вічної ночі. Вдягнена […]
Монету, На якій написано «Меланхолія» Викинуло море (бавлячись) На пісок, що насипав Еол З міху торішніх надій. На березі, де зітлів «Арго» – Корабель незбагненних мрій. Лишив на піску сліди Сліпий кіфаред Данай. Трохи пісень – Але берег порожній, Трохи музики – Але навколо пустка: Тільки сухе дерево, На якому […]
Сріблясте мовчання дзвону Зловісне, як вечір на острові Родос: Острові вітрильників і хрестоносців. Персики слів: стиглі і соковиті – Вони падають на каміння, На колючі вапняки злої епохи На яких ми стоїмо ногами босими І виглядаємо вороного коня часу, Чорного як сама пітьма, Як порожнеча між островами зірок, Баского коня […]
Винахідникам колеса. Щиро. Метелик-гетера на ймення Медея Летить до своєї Колхіди драконячої, Де зуби стають гоплітами мідновбраними: Проростають списами гострими Із землі цегляної втомленої – Землі пізньоцвіта, Що зорана круторогими […]