Туман дрімає застеливши річку,М’яким покровом зі сріблястих іскор,Надвечір нічого робити вітру,Сьогодні в тиші… покидало літо. Тож рано встанеш і побачиш осінь,Хоча, тепленьке привітає сонце,Дерева ніжно приголубить промінь,Оберне в золото яскравий жовтень. Багрянцю кине листопад, а згодом,Давай не будемо гадати далі,А просто жити у любові… довго,І пити каву, найсмачнішу вранці.
про життя
4692 posts
Життя підкидає сюрпризи,Вітрисько закрутить буває,Підхопить потоком бурхливим,Сумбурність додавши до вражень. Звичайно проект є космічний,Й дороги не зовсім рівненькі,Тож висновок звісно логічний,Не падати духом в смиренні. Де взятися тільки терпінню,Така ситуація звична,Підтримку найближчого б стрінуть,Та завжди лиш чую, ти винна…
Хай дощик піде… той звичайний,Рясний та трішки прохолодний,Рівнини просяться засмаглі,Надалі щоби не обходив. Жарінь ця добре докучала,В садку зів’яли чорнобривці,Скінчилось буйне існування,У флоксів… спекою убиті. Земля чекає переміни,Нова потрібна їй ґаздиня…Яскрава, з поглядом привітним,Нам осінь двері відчинила.
Ти сину не гостри словами,Крізь себе пропускає мати,І крається душа ночами,Болить і так нестерпно давить. Чи винна, що незрима стрічка,З’єднала із дитям назавжди,Тому і відчуває віддаль,Життя підкидує капкани. Як випустить у світ дорослий,Мов ластівка, витає небом,Бо знає, він бува, жорстокий,Скажи лиш їй, все добре, ненько…
Вже осені прояви перші,Лишили на листячку сліди,Легка прохолода на вечір,І небо окутали хмарки. Безмовно йдемо по бульвару,Під сяйвом яскравих ліхтарів,Ми скинули пута туману,Й відчули взаємність почуттів. Хай дощик побризкає врешті,Хіба це завадить нам тепер,Сьогодні в захопливий вечір,Душа написала свій шедевр.
Її ходу вже не впізнати,Вона нестепна у розмові,Тепер і правда не до жарту,Відколи ночі у безсонні. Забута сукня, та…рожева,Тонке мереживо й прикраси,Підходить зрідка до люстерка,Волосся трішечки підправить. Мов камінь виглянув із моря,І бурю стримати зібрався,Нараз випробування вдосталь,Війна приперла нам, зараза. А жінка… ніжна, що казала,Дівчата, в слабкості вся сила,Втрачала радість […]
Слово… Емоція… Буря!Стогне напружено море,Вихор кипить і здригнуться,Хвилі, в коловерті вкотре. Стійте! Замовкнули! Тихо!Дихайте глибоко, досить!Лайка у розпалу… й дивно,Пастка, як наслідок, згодом.
В іншій жінці не шукай порятунку,Краще трішки розберися у собі,Видно треба все ж погоду похмуру,Нащо бігти у поспішності подій. Зараз кажеш відступитися варто?Серце ж тьохнуло, ім’я лиш нагадав,Вітер холодом проймає, б’є градом,Лячно? Певно ти її… не повертай.
Думки збігаються на вечір,Із ними як лягати спати?Заснути хочеться нарешті,Нестерпні, відтепер на варті. Сама не відаю навіщо,Рахую слоненят скоріше,Їх видно, мовбито магнітом,Притягує, аж очі ріже. На зорі гляну, віковічні,Казковість надихає завше,Ось тільки наміри безплідні,Пів ночі дожидати манни. Сміється місяць, так лукаво,Бо кількість зірочок вже знаю,Чекає тиша на світанок…Я зараз сплю, […]
Якщо подумати, то схоже,Один лиш випадок і доля,Зруйнує щастячко жіноче,Напише з іншого блокнота. Ще ніби вчора милувались,Щось звісно мріяли, назавтра,Миттєво змінюються барви,Немовби втрутилось закляття. Холодний погляд небажання,У неї сльози… він раптово,Зламав найкращі сподівання…Негідник! Гримнула нервово. Вина бокал, знать у зажурі,Жіноча слабкість, так природно,Такі думки…і дні похмурі,Тож “мачо” в друзі, знов […]
Тиша навколо, лиш стукає серце,Дихання чути незвичне відлуння,Тільки душа, так, неначе уперше,Мовчки тужила… а близилась буря. Скільки терпіти, казати все добре,Зараз порвати, або вже ніколи!Знову зупинка… незмінний і човен,Вкотре вона негаразди відводить…
Життя проходимо дорогу,Нам мудрість предків у підмогу,По колу щоби не блукати,Звичайно сиплються поради. Якби – то тільки прислухались,Шукали принца ми та казки,Свої все гулі набивали,Й кохали звісно до нестями. А зрілість нібито раптово,Сипнула трішечки враз льоду,Згадали матінку й бабусю,Онуку ж кутали в пелюшку. Можливо й муляє досада,Та чітко виведена мапа,Вона […]
Так сталося раптом, люди,Нам душі покрила крига,В серцях залишився лютий,Він давить, як чорна брила. Немовби постали тіні,Дерев тих сухих змарнілих,Ми знаємо, звісно грішні,А може це просто іспит? Побачимо знову небо,Блакитне…та ніби інше,Все ж гостре пекельне лезо,І горе… воно є вічне…