Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокій і відчуття польоту над океаном часу. На Маркізи я (навіть не я – ми) вирішив […]
про життя
4689 posts
«Соловейко співаєПід дощем над прірвою…» (Мідзухара Сюосі) У дерев’яних снахСтарого рибалки на ймення МартинЛегкі дерев’яні містаПлавають на поверхні озера,Над очеретом літають дерев’яні чайки,У дерев’яних скрипучих храмахМонахи з очима синімиП’ють черлене вино єретиківЗ букових чаш всепрощення.Зачесуючи сиву бородуВін вважав себе королем алазонів,Називав себе ЕпісторофомІ плив човном-вітрильникомЗ назвою сумною «Марнота»Рікою незнаного смутку […]
«… Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся…» (Гомер) Я відчиняю скриню мовчанняЧерез плече зазирає і блимаєОчима сумними синіми (наче квіти цикорію)Козлоногий рогатий Пан […]
Святими ніхто не родився, відомо,Характер, не золото знаємо кожен,І га́ряче й холодно, з нами не просто,Дорога життєва розкаже охоче.Кудись летимо́, щоб усім доказати,Які вже успішні, настільки багаті,І луснуть скоренько прийнятні масштаби,Як прийдуть фіналу відвічні напасті.І стане дрібним, що цінилось відтоді,Поспіти б второпати, плине реальність,На мить зупинившись відтак на кордоні,Дадуть на […]
Домашній підступний мисливець,Спіймав невеличку синичку,У пташки поранене крильце,Хіба я дозволю загинуть? Берусь до роботи завзято,Моє зрозуміле завдання,Геть котик, не можна до хати!Заллю ось ще йодом, тримайся. Зернятка підкину, є фрукти,Отут відпочинь у хустині…Триденні тяжкі процедури,Відтак з’ясувались шкідливі. На ранок дивлюся вже пізно,Її відпускати на волю…Взялась рятувати, навіщо?Щоб стрілась вона із […]
«Приготую для тебе золоту колісницю…» («Про того, хто бачив усе» з вавилонського епосу) Місто, в якому цвіте енотера,Нагадує лаковану віолончель:Граки-музики і коти диригенти(Добре, хоч не хвостаті директориУрбаністичної директорії вулиць)Готують музичну виставу – елегіюМені – глядачу, читачу й слухачу.А я то думав, що все бачив,Мислив, що слухав одкровення Гекати,Піднімаючись сходами зикурату […]
Загляну в дзеркало своєї душі І подумки вертаюся в минуле. Я бачу в ньому, цьому дзеркалі, Усе життя моє прожите. Там бачу я не тільки своє тіло Я бачу душу свою у ньому. Любов в очах, усмішка щира – І відпечаток болю й втому. Я бачу кожен крок […]
Шукаю фарби:Цей сірий світ сумний розмалюватиНаче б то він розмальовка дитяча,а не вигадка божевільного деміурга.Шукаю фарби:Жовті кульбаби у мій старий садПрийшли дивувати волохатихМарногудів крилатого травня,А я все шукаю фарби –Може я не помітив, може просто забув,Що діти Сонця ось вони – під ногами,А може то просто маревоМоєї уяви хворої?Шукаю фарби:Так […]
10 серпня 1692 року з дикого соснового пралісу, що біля Іскоростеня вийшов бородатий чоловік в подертій свиті на ймення Іван Коса. Брудний, нечесаний, з втомленими синіми очима. Він більше двох місяців блукав лісами, їв, що вдалося в знайти, зловити чи вполювати: слимаків, ягоди, гриби, личинок деревних жуків. Не дивлячись на […]
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґодо його ніхто ніколи не чекав. Він приходив несподівано, […]
У день сонцестояння,Коли Сонце дивувалось і завмиралоСпоглядаючи людей і коней,Ясени та просо,І синиці й вивільгиСлавили буяння зела,Вчитель Досконалий з Північних МурівЗапитав музику Жовтої Істини:– Раніше народжений!Ви грали мелодію «Світанок»На березі озера Дун Тін.Я слухав їїІ наповним мою душу страх,Потім розчинився я в недіянні,Потім охопило мене сум’яття.Схвильований, я сповнився мовчаннямІ не […]
Вусаті норовисті кентавриДегустують стиглі яблукаВ саду патріарха Ноя:У дітей Нефели був свій плітІ свій нечемний човен*Зроблений з бамбукових стовбурів.Вони полюбляли кислі істини,А Ной цінував хмільне і солодке,Бо життя – це джерело втіхи**,Але про це ще ніхто не знавУ світі, що був омитийІ отримав чергову молодість.Навіть борода патріарха Ноя –Човняра та […]
«Шум літньої зливи –Він теж постарів з роками…» (Танеда Сантока) Час квітучих чилійських суницьЗачинені всі двері крамниць:Вітер зітхає –Щось шепоче про човенВ зеленому морі вишень,А може про крихіткуЯку звуть Нетреба.Рахую свічки-зіркиКоли поранене СонцеЗаплющує війчасті очі,Під вікнами тупцяє Темрява,Я бачу білу чубату чаплю,Що стукає в шибку,Нагадуючи про добу залізаІ наступні години […]
Стерв’ятники кружляли, та здалеку лякали,І чулося собаче, незвичне завивання…Стискалося повітря у просторі, мов грати,Душа переживала бентежне хвилювання. У зо́лоті божниці, як величчю вражали,За розкішшю незримо диявол посміхався,Таке богослужіння, воло́дарство рабами,Віднині убивати, є дозвіл патріарха. Наїлися удосталь, брехні та пропаганди,Воюйте ж, піхотинці, тепер ви всі убивці,Червоного терору, безжалісні нащадки,Отак і залиши́ли […]
У селі сталася новина. Про неї говорили всі – хто шепотів, хто голосно вигукував: Світозар живе з ведмежою. Ведмежами в селі називали лісових людей. Прозвали їх так, бо казали, що ті вважають ведмедя своїм предком, вклоняються йому як богу і приносять йому требу щороку – великого рогатого оленя, лишаючи його […]
У розпалу весна пригожа,Розквітла, мов краса жіноча,Духмяний аромат зухвало,Розсіював бузок бульваром. Пташине незвичайне соло,Як ніжності звабливий доторк,Не дивно… в унісон природі,Прийшла метаморфоза плоті. На лавці край куща п’янкого,Старенький споглядав довкола,Згадалися роки юнацькі,А перед ним… неслась сучасність. Щасливий був тоді я, правда,Красивий, молодий… дівчата,Поділось де, усе з роками?В минуле понесло вітрами. […]
«Позбавившись тягаряСтанеш прямим і рівним.Ставши прямим і рівнимРазом з іншими оновишся.Оновившись,Станеш близьким до Шляху…» (Чжуан Цзи) Люди запилених перехрестьЗамовили в ковалів залізних снівТрохи гострих апострофів.Вони ще не знали,Що сухий ясен торішньогоВтопився в прозорому Озері Сліз*,А на поверхні того спокійного ставу,Яку не може збуритиНавіть білобородий Борей**Відобразились (як у свічаді)Посмішка Махатми ГандіІ […]
«Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить?» (Франческо Петрарка) Ми граємоНа бусурманській лютні дощу,Ми танцюємоБожевільні танці пролісків,Що цвітуть лише у вигадкахЇжаків маленького лісуВчора.Ми креслимоЗнаки хреста і трояндиНа сторінкахЦвяхованих кулями книг,Кожна сторінка якихАпокриф тутешнього,Писана чорниломБузинових ночей Кріпто.Ми сідлаємо вороних конейЛипких войдів безодень,Де ніколи не […]