В мені мене чомусь так мало є, Гублю себе у невідкладних «треба». Життя спішить, та чи воно моє Біжить дощами із землі до неба. В мені мого чомусь нестача вже, Бракує сонця в стужі листопада. І пам’ять так багато береже, А час вже не дарує — крАде. В мені […]
#tatabarbak
5 posts
Вечір упав на вулицю тихо, росою покропив сусідські матіоли попід хвірткою, від чого аромат квіток ще дужче пішов по вогкому переднічному повітрю, переліз через збитий з кривих та десь підгнивших вже дошок паркан і з втішаючим спокоєм накрив схилену дівочу голову. Давно вже погода не пестила людей, давно не пригортала […]
І спотикаючись уже об час від втоми, Складуючи турботи в кілограми, Так сильно хочеться поїхати додому, Так сильно хочеться приїхати до мами. Радіти довго чаю і розмовам Про речі несерйозні і банальні. Не слідувать спростованим умовам, І засинати прямо у вітальні. І двадцять сім — то ще дитячі роки, Бо […]
Тікай від себе, падай, підіймайсь. Міняй себе або міняй маршрути. Якщо злітаєш, то лети увись, Або не скигли, якщо тягнеш пута. Гортай життя, записуй у словник Нові емоції, думки, нові тривоги. Шукай стежки під сонцем своїх мрій, Минай чужих очікувань дороги. Рахуй зірки, перераховуй кроки Від точки А до фінішу […]
Можна згубити ключі від дому Можна згубити ключі до серця Можна руками збирати воду Можна – мушлі в дитяче відерце Можна летіти, а можна падати Можна гребти проти вітру чи течії Можна любити дурні історії І говорити розумні речі Можна шукати, можна знаходити Можна тішить себе дарунками Можна не спати […]