Не хочу вставати вранці.
Туман – молоком крізь пальці.
Усмішка у батька хитра.
Я підліток й трішки дика.
А ліс уже кличе тихо.
Птахи гомонять, без крику.
У соснах гойднулась шишка
І спати вже хоче мишка.
Не хочу іти – сумую((
А батько вперед крокує)),
Упевнений і веселий,
Він пурхає, мов метелик.
Під кущиком й на стежині
Грибочки…і вже в корзині.
І сум утікає «лисом»
І весело стало в лісі.
Бо кожний грибочок казка,
Яка дарувала ласку.
А тут на узліссі раптом,
Гігантів стоїть багато,
Великі, мов парасолі…
– Мукички, до них і солі…, –
Веселий, сміється щиро
Й складає в букет «це диво».
Ми дома їх зготували.
І смачно було й не мало))
Найкращі гриби, що пам’ять,
Сховала в « дитивства храмі»…
Не хочу вставати вранці.
Життя, як вода крізь пальці.
І батько вже не метелик.
Лиш в спогадах, в казку двері:
З грибами, як парасолі,
Із лісу ідем по полю))
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
Думок на тему “Гриби, що мов парасолі!”
Зворушливо.