Для голосування необхідно авторизуватись

Горнусь до тебе, Україно (підбірка поезій до з0-річчя Незалежності України”

Горнусь до тебе, Україно,

Немов до неньки я горнусь.

Навіть в останнюю хвилину

До тебе ніжно посміхнусь.

 

Бо ти дала мені ті крила,

Які підносять мене ввись.

Бо твої сонячні вітрила

З моїми жилами сплелись.

 

Люблю тебе, моя Вкраїно,

За тихий вечір, світлу ніч,

І ранки тихо-солов’їні,

Грози й веселки протиріч.

 

Люблю за поле і долину,

За вишиванки дивоцвіт.

І за вербу, і за клину,

Які в душі  багато літ!

 

Де б не була, а повернуся

Я в Україну, до людей,

І міцно-міцно пригорнуся

До твого серця, до грудей…

                                      ***

30 років! Це мало? Багато?

Все було на жаданім путі…

А сьогодні – велике в нас свято,

Найвеличніше свято в житті!

 

Незалежність уже здобули ми,

Як же важко! Але здобули!

І барвінок, і кетяг калини

Для нащадків своїх зберегли.

 

Зазвучала тепер наша мова,

І прекрасна, й гнучка, як лоза.

В ній веселка горить кольорова,

В ній і радості чиста сльоза…

 

І чому б нам усім не напиться

З її чистого скла-джерела?

Тепер чиста душа, мов криниця,

Наче здавна такою й була.

 

З неба зорі нам світять сьогодні,

Осявають дороги й стежки.

Щоб сліпі не блукали в безодні,

А незрячі читали книжки.

 

Щоб у щасті і мирі – як квіти,

Душі теплі, як сонце були.

То чому ж нам усім не радіти?

Ми як буз навесні – розцвіли.

 

У піснях ми, у віршах розквітли,

Серпнем дихає наша земля…

Сонце дружби – прекрасне і світле

Стоголосо до нас промовля:

 

Із піснями, кохаймося в славі,

На очах не було щоб сльози.

З ювілеєм, прекрасна державо!

Із води тобі та із роси!!!

                                          ***

 

                  Україно моя   

Україно моя, ти мене  народила поетом,

Щоб співала тобі і тебе, як могла, берегла.

Щоб щаслива була і раділа високим я злетам,

І  в родині щасливій  заможно і вільно жила.

 

Але радість і сум, раптом біле і чорне сплелося

В  цім шаленім житті, як буває у нас на віку…

І з’явились хрести, сивина засріблила волосся,

Ми тихіше співаєм нашу пісню вкраїнську дзвінку.

 

Україно моя, твої рани в мені кровоточать,

Твої сльози печуть і щемлять дивним болем в душі.

Хочу миру тобі, ну а більше нічого не хочу,

Хай пощезнуть усі вороги й перевертні чужі!

 

Україно моя, віддаю тобі серце і душу,

І єдине життя, що я маю, тобі віддаю.

Бо несила терпіть, та і стільки терпіти ще мушу,

Та у бідах топити і душу, і совість свою!

 

Україно моя! Чом коса твоя білено-сива,

Чом бринить на очах твоїх гірко-солона сльоза?

Ти ж у пісні своїй, ти у праці велична й красива,

Чом же ворог, як вовк, скільки років тебе загриза?..

 

Україно моя, ти скажи, де ті подвиги є

Дідів-прадідів сильних  і мужніх героїв  твоїх?

Чом же сонце жадане так повільно і сонно встає

І шкодує тепла для твоїх тяжко ранених ніг?..

 

Україно моя! Розгортай у борні свої віти,

Колосись на полях у добірних рясних колосах!

Ми до тебе ідем, ми твої недорощені діти,

У вінках українських, вишиваних хрестом сорочках.

 

Україно моя, я люблю тебе навіть такою,

Хоч і рани твої я не можу загоїть, авжеж,

Йду тебе захистить від напасті полинно-гіркої,

Від образ і принижень  і від воєн пекучих пожеж.

 

Україно моя! Ми сини твої вірні й сміливі,

Ми до тебе йдемо, щоб не множились сірі хрести.

Скоро будемо, вірю, і веселі отут і  щасливі,

У садах навесні буйним квітом пахучим цвісти.

***

Я лиш струна на арфі України,

Я лиш травинка, крапелька дощу…

Але пройду крізь гори і руїни

Й нікому зроду зради не прощу!

 

Така я є, такою себе бачу,

А значить, в мене Всесвіт у руці!

Ви скажете –  нічого я не значу,

І не для мене сонця промінці?..

 

Я сильна в слові і в своєму вчинку,

У справах сильна, в правді і в борні.

Нехай мала я, в світі лиш мачинка,

Та все добром вертається мені…

 

І тільки час не можу зупинити,

Я підневільна в нього, як слуга…

Він швидко мчить і золоті копита

Виблискують на сонці, як фольга.

 

Приходять з часом різні переміни,

Та пересудів   в душу не пущу.

Я лиш струна на арфі України,

Я лиш травинка, крапелька дощу…

            Ми мусимо

Я – українка, та ніде й ні разу

Не впала в землю слабкості сльоза.

Кого питать? Спішу я до Тараса,

Щоб України біди розказать.

Іду й хвилююсь… Вітер мені в очі.

І зір лоскоче совісті сльоза,

Що його слово грізне і пророче

Змив лиха дощ, сполохала гроза…

Що не зуміли стежку відшукати

Оту, якою треба було йти,

Що в війнах син, сивіє в горі мати,

І що в бою схрестилися «брати».

Що йде війна чиясь отам, на сході,

І гатять «гради», «буки» кожен день,

Війна для когось – мати, мовиться в народі,

Для сходу – лихо, горе – для людей.

А Він сидить на пагорбі, у сквері,

Шука уява ясності межу…

Я Йому душу відчиню, як двері

Й про день прийдешній чесно розкажу.

Впаду в розпуці просто на коліна,

В молитві руки трепетно складу:

Тарасе, потерпає Україна,

Як вишня від грози в старім саду…

Над тілом України ворон кряче,

А чорна тінь тікає від гріхів…

Пробач, Тарасе, ми були незрячі,

Пробач, Кобзарю, ми були глухі.

І як нам жить, втомилися ми дуже,

Останній раз, Тарасе, нам прости…

Йдем проти вітру, а він в очі струже,

Позаду нас трухлявіють хрести…

Прости нас, батьку, скільки ми згубили

Духовності, культури, добрих справ.

Мабуть, Вкраїну мало ми любили,

Тепер у нелюбові й помира…

Останній раз підстав, Тарасе, плечі,

Хай в твоїм серці зійдуться світи.

Ми дужі крила маємо лелечі,

До миру й щастя мусимо прийти!

 

 

7

Автор публікації

Офлайн 4 місяці

Tatiana Lisnenko

11

Педагог, письменниця, журналіст

Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 20-07-2021

Думок на тему “Горнусь до тебе, Україно (підбірка поезій до з0-річчя Незалежності України””