Для голосування необхідно авторизуватись

Спорожніла хата

Спорожніла хата

Печалиться хатина край села,
Червоні мальви в вікна заглядають.
Давно в дворі стежина заросла,
Сичі печаль зворушливо гойдають…
Я лугом йшла додому восени,
А в небі місяць в зоряній мережці,
Схиляли віти жовті ясени,
І слалась тінь від мрій моїх на стежці.
А край села – хатина – біла-біла,
Усім прохожим наче усміхалась,
На лаві – бабця під вікном сиділа
І квітами п’янкими любувалась.
А поруч яблуня дрімала в напівсні,
Між віт ховались яблука червоні,
Де клопотались птахи голосні,
А в осінь – плід в натруджені долоні.
Старенька стільки справ переробила,
Усе пройшло, все веснами зійшло…
Здоров’я все в роботі загубила,
За це їй досі дякує село…
Ось тільки вік продибала сама,
Ніхто їй не замулив чисту душу…
…Колись кохала.. Мрійно, крадькома
Того, хто сон дівочий їй порушив.
І так кохала місяці й роки
Й тому коханню волі не давала…
Коли ж у зграї збились ластівки,
В селі весільна музика заграла…
Тільки чужа, чужі вітали гості
Оту щасливу, мабуть, так здалося,
І «гірко» їм було, звучали тости, –
А їй печаллю стала ота осінь.
І навпіл серце луснуло тоді,
В молитвах ночі мріли голубами,
Душа втопилась в вицвілій біді,
Та за життя трималася зубами.
На сто замків замкнула серце й душу,
Сама цвіла під золотим дощем.
Біда трясла, як вітер дику грушу,
Вона ж терпіла й тамувала щем.
…Тепер дійшла старенька до межі…
Її холодну винесли із хати.
Сичів холодні крики, як ножі,
У хаті пустку будуть колихати…
Я знову йду лугами восени,
Мені нелегко хату ту минати…
Схиляють віти жовті ясени,
І плачуть вікна схиленої хати…

4

Автор публікації

Офлайн 5 днів

Tatiana Lisnenko

11

Педагог, письменниця, журналіст

Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 20-07-2021

Думок на тему “Спорожніла хата”