Для голосування необхідно авторизуватись

Нездійсненна проща

Та ж не буває янгола
Без жодної похилої,
Погірклої, зчорнілої
Пір’їни у крилі.
Знеможеними скронями,
Шовковими долонями,
Роз’ятреними душами –
Відзнака на землі.

Вбачаючи, не бачити,
Оклично вимагаючи;
У з’ятриво вкладаючи
Своє буття людське, –
Тужливо так благаючи,
Та сумно витинаючи,
Ви перед ними плачете,
І зимно їм таке…

Знемогу в шовк огорнену
Вони скріпляють подихом,
Й краї стуляють урвища,
Зціляють біль та ніч.
Притрусять рани попелом –
І, склавши крила стомлено,
Часом, перетворяються
На тих, хто їм опліч.

Роз’ятреними скронями,
Знеможеними душами,
Набряклими долонями
Чи ж підіймеш крило?
Тож іноді і янголи
Оті, незнано-гадані,
Над кам’янистим урвищем
Прохають про тепло…

За них ви не молітеся,
Не бийте грубим каменем,
Їх не зовіть невдахами,
Не шліть їм кпини вслід
З тим, щоб неділі вербної
Себе укрити святістю, –
«Невже ж гріхи не вибачать?»
Ніч сповідає лід.

2

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Victoria Silchenko

18
Коментарі: 0Публікації: 8Реєстрація: 06-08-2020