Сьогодні незважаючи на дні осінні,
Легенький віє вітер, цілує в щоки ніжно.
Вже промені не гріють, і ніби грають з нами,
Холодне сонце нас заводить в оману.
Пусте гніздо лелек вже приморозком вкрите.
Біліють серед трав, сумують пізні квіти.
Дерев високих – танцюють голі віти…
І падає додолу вже жовте, сухе листя.
Пливуть по хвилях неба – великі і малі,
На диво білі хмари – забуті кораблі,
Нікуди не спішуть, пливуть собі вони,
Так ніби відчувають, далеко до зими…
Віта Романюк
02.11.2020 р.
- П.с.: той момент, коли до рук потрапили загублені нотатки.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 11Реєстрація: 16-10-2020
Достижение получено 19.03.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
Достижение получено 09.11.2020
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
Думок на тему “ДАЛЕКО ДО ЗИМИ…”
Чудова пейзажна лірика – метафорично, мальовниче, в таких тонких, яскравих фарбах та напівтонах передана осіння атмосфера, що важко нею не проникнутися.