Сотворіння борщу я б назвав ворожінням - щоб листок до листочка, все вчасно і все до ладу. Чари сонця й землі усмоктало коріння, щоб не втратили люди написане їм на роду. Із пестливих долонь землелюба-трипільця запліднилася нива зерном україноєства. І, заливши ріллю сонцекров'ю по вінця, уродила народом на тисячолітні жнива. Переможно верталися вої Олега, вдалині зруйнувавши чужинську ворожість ущент. І княгиня, подякувавши оберегам, частувала його оксамито-червоним борщем. Відряджала Андрія На Січ Бульбашиха, до борщу покропила сльозами зубець часника. Підвивала, ридала, молилася зтиха, ніби знала вона, що востаннє годує синка. Манівцями до лісу тривожна Ганнуся, притискала у хустці,ще теплий з борщем казанок... У пілотці під зіркою не промахнувся - страву й кров розчинив у долонці кленовий листок. На Дніпрі, чи на Прип'яті у вишиванці в котрий раз ще шаткує капусту жіноча рука. І не зна... ...Што хазяйка задумалась! Ну ка тащи еті ваши хохлятскіє красниє щі!
Думок на тему “ПРО БОРЩ І НЕ ТІЛЬКИ… ( Вірш – пересторога)”
Чудовий вірш: і тематика оригінальна, і рима чітка, є навіть авторські неологізми, але мені здається, що кінцівка трохи не в тему.