Смоли́стим па́смом в’ється траса,
Неначе стрічка у гімнастки.
В землі прокладена окраса
Із білим контуром зап’ястка
Моєї рідної дороги,
В’юнкої лінії сатину.
Глянсують променем підлогу
Тополі, й никнуть при долинах.
Лиснюча постіль оксамиту
В руці смарагдової панни.
Здається… Пролетів по світу!
В сосновій пазусі туману.
Шляхи-орнаменти в люстерці,
На горизонті розпочаті.
Як вени, що ведуть до серця…
До батька й матері…До хати!
©Юлія Талько
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 7Реєстрація: 10-08-2020
