Стрибок у невідоме. І…лечу ?!
Ти підхопив…Неначе пташці в крила
чи кораблю у підняті вітрила,
вділив своєї сили досхочу.
Такий стрімкий та пристрасний політ.
Відчула мить, перехопило подих.
Ніяких сподівань і планів жодних –
лише бажання обійняти світ.
Я вся тремчу: промерзла чи боюсь?
На землю? Ні! Вбираю твою силу.
Цілуй моє волосся, мою шкіру…
Тобі я довіряю так, чомусь.
Ти вільний вітер…А мені вже час.
Але душа не може не літати!
Я буду завтра знов тебе чекати.
Я дуже хочу відчувати “нас”.
Думок на тему “Твої стихії. Повітря.”
гарний вірш