Краплі ведмежого меду «…Він грав, і далі лився звук мінорний, а в дзеркалі з’явився ківер чорний із голови безоким кістяком…» (Райнер М. Рільке) Будівничі готичної вежіЗадивлялися в Небо:А може там провесінь?Хотіли летіти(Як ластівки)Але Небо було камінним(Бо сповнилося мовчанням –Лиховісним,Як тупіт копит синього однорога,Бо сповнилося […]
Monthly Archives: Березень 2026
32 posts
Тягнеться до сонця рученятами,Дивиться очицями зіркатими, Бо йому цікаво все навкруг. Обережно боязко ступаючи, Робить. ні за що вже не тримаючись Свій найперший самостійний крок. Діти згодом всі стають дорослими, Колись й перед тобою, мій соколику Відкриються усі шляхи-путі. Лиш одне сказати хочу, сину мій – Ким би ти не […]
Крилом лелечим березень махає, Стріча птахів із вирію весна, А на широкій лісовій галяві Струмочка пісня весело луна. Із рясту білого встеляє землю килим, Бентежить душу ніжна зелень трав. Ми тут колись стрічалися із милим, Який серденько у полон забрав. 2016 р.
Прикрасила цвітом,І душу зігріла,Наповнила змістом,Тендітна утіха. Привабливий запах,Таємність повітря,Так трепетно здатна,Голубить довкілля. Помежи всіх квітів,Маленька спокуса,Не треба софітів,Побачити чудо. Пригожа, чуттєва,Проста і незвична,А стільки блаженства,Все ж лісу перлина. Конвалії ніжність,Мелодія щастя,Романтик у німбі,І пісня веснянка.
Хоч нема манік”юру на пальцях І долоні шорохуваті Та у них помістився весь світ. Перероблено ” море” роботи, З досвітку на ногах. вся в турботах Скільки місяців, скільки літ. Хоч блакитних очей не фарбує, Як подивиться – щастя дарує, Випромінюють радість вони. На губах щира усмішка-зваба,Не було ж на них […]
«Друже, ти там самотітемеш, де…» (Райнер М. Рільке) На подвір’ї кляштору містикиЗавесніло, наче то переддень,Коли брили й цеглиниСтають жовтими квітами.Вчитель, що пізнав виноград,Що прийшов з глинища снів,Сказав-напророчив, що вода на століПеретвориться в шкаралущу Істини,А ми все вертаємось-небаримосьВ країну теплих злив та дощиськ,Бо там чи то синя провесінь,Чи то троянди бавляться […]
Як сумує гірко поле,Засівати треба знову,Та летять нещадним роєм,Залізяки що зі сходу. Вміє слід війна лишати,Занедбати рідну землю,Де взялися, ох прокляті!Розривають нашу неньку. Україна, світу серце!То куди скажіть полізли?Додали вогню у келих,Щоб ділки вели до прірви. Як сумує гірко поле,По пшениці й житу нині,Розхитали злоби човен,Хто зупинить миру крихкість?
Розмахують хустинками зеленими Та загадково усміхаються берізки, Щось таємниче перешіптуються з кленами І не соромляться нікого аніскільки. Протягують гілки до них, мов рученьки,Запрошуючи тих на ” білий” танець І граціозно легко так кружляють,А вітер бавиться і пестить довгі кучері. 2016 р.
Зруйновано святиню,Руїни…мов примара,Простягся дим блакиттю,Біда ця… не остання… Розтрощена дзвіниця,У простір як послання,Під грудами черниця;Вже біль не відчувала. Що далі, запитання?Зробити попелище,Життя, лиш існування,Чи зовсім кладовище? Ось прийде час розплати,Враз нелюди пізнають,Що світла є, солдати,І скоро наш світанок!
Доторкнулася фея до дзвоника,І прокинувшись знов на світанку,Кришталева роса, мов із кухлика,Полилася струмком на кульбабку.Чарівниця – природи є подруга,Тож злітала з листочка на квітку,Вся неначе серпанком огорнута,Ароматом властивим лиш влітку.Це конвалії ніжність у просторі,Незабутні парфуми розносить,І достатньо легесеньких доторків,Щоб навколо відчули цей подих.
Непомітно торкнувся душі,І мов вітер пронісся по полю,Я до серця тримала ключі,Ще й барвисту смішну парасолю. Тож чекаю, хмаринки пливуть,А в середині тепло від того,Що не бачу калюж каламуть,І серпанку… покрову блідого. Громовиця зривалась сповна,Та метелики поряд зі мною,Розквітала поволі весна,Ой якою ж була запашною! На травиці стелилась роса,Так блищала, […]
Образити людину дуже просто, Лише сказати необачне слово, Неначе лезом шмагоне відразу Гірка і незаслужена образа. Адже так боляче буває, що й казати, Тієї рани не залікувати, Бо як давно-давно усім відомо, Не горобець оте вразливе слово, Як вилетить, його ти не впіймаєш, Пробачення просити – марна справа. Як маєш […]
Плину наче хмаринка,Жовте плаття шовкове,Воду пестить іскринка,Сонця диво ранкове. Очі сяють незвично,Колір злився з водою,Зараз небо містично,Зблисків тішиться грою. Ніжна чується флейта,Звуки простір леліють,Ніби музика неба,Розбудила враз мрію. Поряд погляд твій милий,Наше щастя так близько,А минулого рифи,Як колюче намисто. Море тихим прибоєм,Близить шепіт тривоги,Бачу долі я човен,Тільки, мабуть… лиш обрис.
Далеко через поле Стежина повела Туди, де хлібне море Знов хлюпнуло тепла. Де колос ваговитий І зерна золоті Та мак, росою вмитий Й блакитні васильки. Де жайвір в високості Тріпоче прапорцем. Іду туди не в гості, В душі приємний щем. І десь поділась втома, Бо почуваюсь я, Неначе в ріднім […]