Епоха куряви «По всьому це. Кінець. Я мушу йти, Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Триноги поставили серед пустки*:Порожнечі весняного саду,Де лише неспокій –Тривога передчуття:Триноги принесли для офіриЧотири зеленооких філософи**:Зрозуміли, що душі людейЕпохи білих […]
Monthly Archives: Березень 2026
Березневий перший день Привітався снігом, Не співа струмок пісень – Притиснула крига. І підсніжник пелюстки Хова від морозу,Вітер зимний дме такий – На очах аж сльози. Що це взялася зима Господарювати У цю пору, як весна Проситься до хати? Хай потішиться іще День чи два, а далі Веснонька таки прийде […]
Весняний вітер ще бува холодним З дрібним дощем і навіть снігом теж. Та залишилося уже йому недовго Бешкетувати. Вже тепло іде. Зігріє квіти, трави і комашок, Дерев торкнуться промінці ясні І тішитимуться вони весні, Всі аж світитимуться радістю і щастям. 2017 р.
Сині проліски сниваМальовані на білому полотні Едему(У тому саду теж буває весна –Буває, буяє, п’янить ароматом),Адам ще не вдягнувСирітську сорочку безхатькаІ бідний, наче заброда,Мандрує пустелямиВід одної швидкої ріки до іншої –Спокійної, наче сон черепахи.Передчуття майбутніх стигматів,Передчуття зливи,Що змиє все:Солом’яні хижки і цегляні зикурати,Передчуття гніву ягняти,Що сидить на престолі.А тим часом […]
А тоді. як сніг розтане, Крига скресне на ставку, Побіжить струмок лугами, Його пісеньку дзвінку Чують трави та звірята, Ще – дерева і птахи,Квіти будуть розпускати Свої ніжні пелюстки. Вітерець повіє теплий,Сонце вигляне з-за хмар,Прилетять граки й лелеки, Кілька лебединих пар. І весняночки полинуть, Їх співатиме дівча. Усе радо та […]
Хіба я винна, що весна в дорозі,Надворі мряка і холодні ночі,Ще ніби крадеться мороз, як злодій,Й далеко чути безперервний гомін. Мені погано… то ж кричу від болю,Душа нестримно клекотить на зводі,Ніхто не виправить сьогодні долю,Тож як долати перешкоди в млості? Вина надпити забажалось нині,Забути хочу про життєву догму,Місток нехитрий рятівних […]
Ой, спогади, спогади, Не даєте спокою Ви чомусь мені. Білим-білим лебедем, Калиновим кетягом Маритесь вві сні. Річкою Тернавкою, Берегом ромашковим, Смаком стиглих груш. Маками червоними, Святковими дзвонами, Котрі в храм зовуть. Бузковою гілкою І диво-сопілкою, Яка з бузини. Квітучою вишнею, Маминою піснею, Що в душі бринить. 2016 р.
На ґанок вийду на світанку,Як теплий промінь заіскриться,У тиші бачу лиш розраду,Вона віднині не дрібниця.Гудить без продиху сирена,Летять від покидьків ракети,Чи знайдеш місце де безпека?Здають розхитані вже нерви.Боюся більше я за рідних,Усіх враз подумки укрию,За оберіг на всі домівки,Благаю Господа й Марію.Відтак подякую насправді,Що відписалася родина,Радію вранішній я пташці,Неначе в […]
Незвично якось гублять тишу,Дощу краплини гучно, вперто,Відкрито кличуть сильну зливу,Почуло заклик вчасно небо. Періщить густо, навіть темінь,Всі хмари разом збились в купу,Та вітер лине понад степом,Дорогу стелить звісно чуду. Враз сонце вийшло, стало тепло,Проміння сипле світла щедрість,Лишень далеко зливи ехо,І крапель впалих дивний регіт. Отак душа все знову й знову,Збирає […]
«…сів біля вікна, щоб спостерігати ніжну темряву ночі, слухати різні сумні звуки і мучитися серцем, що оточене жорсткими кам’янистими кістками.» (Андрій Платонов «Котлован») Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була […]
Усіх, хто любить Слово поетичне, У кого вірші ллються із душі,Наснаги творчої й любові щиро зичу,Щоби хотілось жити і творить. Птахами нехай вірші прилітають І тішать серденько, допомагають жить. Здоров”ячка міцного побажаю, Щасливою хай буде кожна мить. 2020 р.
Метушились думки;Мов ворони чорні,Затуляли крильми…Місяченьку очі. Закружляли в танку,Сміючись зухвало,Тож безсоння ланцюг,Всім нечистим свято. Проклятуща війна,День і ніч сирена,Подарунок царя,Вогняна геєна. Де взялася біда,Наробила горя,Постраждала душа,Їй потрібна воля. Напиши свій есей,Розжени, що чорно,Дух не знає дилем,Зло хай щезне скоро.
Люблю свій край я рідний калиновий Та верб над ставом весняний танок, Теплого літа з квітами розмову, Осінній помаранчевий вінок. Зелен-барвінку погляд той блакитний І жовтих груш в саду та яблук смак. Як же тебе. Вкраїно не любити? У цілім світі кращої нема. 2016 р.
Барвіночку блакитними очима Весняний ранок в небо задививсь, А там летіла зграя журавлина, Додому поверталися птахи. Де мати-й-мачуха в долині вже жовтіла,А біля неї бджілонька мала, Яка нектару назбирать хотіла Й швидесенько вертатись до села. Де котики пухнастії вербові Тихенько муркотіли щось собі. Птахи тут відпочити вже готові І братись […]
Сестра Наталя, немов графиня,Тримає постать, гордлива жінка,Багато в чому вона майстриня,Навколо сяє її довкілля.З дитинства строга, усе за часом,Тож каву пити, потрібно вчасно,Як на повторі, життя спіраллю,Відтак сусіди, Бог звів на благо.Овен сузір’я весни початок,Така красива, неначе зірка,Скипить буває, немов торнадо,Та й ще доволі уперта жінка.Як до мольберта підійде, дійсно,Іскряться […]
З дитинства на мамині руки дивлюсь Лагідні, ніжні, шорсткі від роботи. З любов”ю до них я щокою тулюсь І з вдячністю згадую скільки турботи Завжди було у цих теплих руках, Хоча нам від них діставалось порою. Їх ласку, тепло й доброту із сестрою Назавжди в своїх збережемо серцях. 1980 р.
Свою книгу життя Кожен пише із нас, В когось дуже виходить цікаво. І літопис оцей Перейде до дітей, Там і внуки візьмуться за справу. Та в історії слід Ти залишиш, твій рід,Добрим словом нащадки згадають. Комусь байдуже все, Що життя принесе,Чи похвалять його , а чи лають. Зачерствіє душа, Вона […]
Кроки нечемних їжаків «Венецьке сонце — самобутній маг…» (Райнер М. Рільке) Дощ, що падав щоп’ятниці(Згори вниз, з хмар в океан)Нагадував пілігримам пізнанняТендітного юнака-елліна(О, Патрокле, ти горезнавець!)З того часуЯк ведмедиці стали зорезнавцями,Як птахи навчились кричатиВ колодязь оксамитової ночі,Їжаки малюють кроки ієрогліфами,Наче пишуть вони – колючіКнигу осінніх сутінків,Коли гублять свої жолудіДерева Перуна-Зевса:Наче […]