Для голосування необхідно авторизуватись

НЕЗБАГНЕННІ СЛОВА ВОЇНА, ЩО ЗУПИНИЛИ МИТЬ…

. .НЕЗБАГНЕННІ СЛОВА ВОЇНА, ЩО ЗУПИНИЛИ МИТЬ….
. . ГІРКІ СЛОВА, ЯКІ ПОТРЯСЛИ ДУШУ МОЮ
. . ЗРАНЕНУ І СЕРДЕНЬКО МОЄ…

. .Того гарного сонячного дня теплого літнього місяця 2016 року, як зазвичай, було гамірно і людно на залізничному вокзалі великого багатотисячного українського міста, славного і героїчного ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.
. .Моя добра знайома була в особистих справах на багатолюдній привокзальній площі. Місто жило своїм повнокровним життям: люди метушилися, вичікували в чергах, зустрічали рідних, проводжали близьких, приїжджали – виїжджали, спілкувалися, раділи, сумували…
. .Та раптом перед очима визріла – постала така картина: молодий чоловік у військовій формі, ледве тримаючись на милицях, стояв, похитуючись від безсилля і виснаження, тримав у простягнутій руці купюру на двадцять гривень…
. .Демобілізований воїн ввічливо і делікатно попросив одну із жінок – пасажирок купити і принести пляшку холодної води чи іншого напою. Спека була нестерпна, а тим більше, по східцях дерев’яних, що ведуть до магазину, зовсім поламаних і безнадійних, йому, воїну з однією ногою, на милицях, без вуха, травмованого фізично і морально – було не під силу.
. .Але не встиг молодий чоловік зреагувати на незрозумілу поведінку тієї жінки, як почувся раптом крик, гвалт, сварка, лайливі і сердиті слівця, від яких люди затуляли вуха і відвертали погляд, не припиняли вилітати” із перекривлених і заслинених уст молодої пасажирки, сповненої ненависті, гніву і жорстокості, здавалося б, до всього живого.
. .Розгублений, розчарований, “розчавлений”, принижений демобілізований воїн так і застиг нерухомо з “двадцяткою” у простягнутій руці. А жінка – грубіянка підтюпцем – бігом швиденько зібрала свої валізи з речами і подалася геть!
. .Здавалося, що ЧАС НА МИТЬ ЗУПИНИВСЯ, і весь залізничний вокзал багатотисячного міста ХМЕЛЬНИЦЬКОГО разом з усіма присутніми людьми спостерігав за тим, що відбувалося на стоянці і на привокзальній площі.
. .Моя добра знайома, довго не вагаючись, разом зі своєю донечкою підійшли до молодого демобілізованого воїна, поцікавилися, що йому принести – купити, допомогти – посприяти, вчинили чистосердечно і по-людськи, зробити все те, що він попросив.
. .Чоловік зробив кілька ковточків води, перевів подих. І … раптом почулися ГІРКІ, а можливо СТРАШНІ СЛОВА, зболені, зморені, вистраждані, загартовані військовою людиною – під пострілами, вибухами, стріляниною, в окопах, вибоїнах, зруйнованих оселях, серед градів та озброєння на полі бою: “ТАМ МЕНІ ЛЕГШЕ БУЛО ДИВИТИСЯ В ОБЛИЧЧЯ СМЕРТІ, А НІЖ ТУТ – В ОЧІ ЛЮДЯМ…”
. .Від цих ГІРКИХ НЕЗБАГНЕННИХ СЛІВ ВОЇНА – СОЛДАТА, здавалося, зупинилась мить – миттєвість на віки, зустиг – зупинився час навколо, поплило – закружляло звідусіль…
. .Так і залишився – застиг воїн з простягнутою рукою, в якій була “двадцятка”, стояв на одній нозі, ледве тримаючись на милицях, поранений і травмований, контужений, розгублений, без одного вуха. Він ніяк не міг усвідомити – збагнути: чому так сталося, що він зробив не так, у чому помилився… А ГІРКІ СЛОВА ВОЇНА, ЯКІ ПОТРЯСЛИ І ВРАЗИЛИ ЗРАНЕНУ ДУШУ І ЛЮДСЬКЕ СЕРЦЕ Й ДОСІ ВЧУВАЮТЬСЯ… А ОЧІ… ОЧІ НІКОЛИ НЕ ЗАБУДУТЬСЯ… БО В НИХ БУВ ЖАХ ВІЙНИ …СЕРЕД МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ…
. .Цю життєву історію з особливим хвилюванням, зворушена і збентежена, розповіла мені моя добра знайома, яка була випадковим свідком цієї незвичайної сцени.
. .ЛЮДИ ДОБРІ! ДРУЗІ МОЇ! ЗУПИНІТЬСЯ! СТІЙТЕ! ЗАДУМАЙТЕСЬ! СХАМЕНІТЬСЯ! ЗРОБІТЬ ДОБРО НЕМІЧНОМУ, ХВОРОМУ, МАЛОМУ, СТАРОМУ… БЛИЖНЬОМУ… ТАК МАЛО ТРЕБА НАМ, АБИ ДОБРА БУЛО БАГАТО!…

. .                         ТАМАРА РОМАНЮК.

2

Автор публікації

Офлайн 4 дні

Тамара Романюк

743
Коментарі: 26Публікації: 327Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій