Для голосування необхідно авторизуватись

СІЛЬСЬКИЙ “ФЛЕШМОБ”

Мені часто доводилося втрачати рідних людей. Особливо в лихі 90-ті. Тоді не було мобільних. Були телеграми, які приносили чорні звістки.
Живу я вже більше як 25 років з пам”яттю про трагічну загибель брата Миколи. Шукав його менший брат по моргах Харкова кілька днів. Загинув він за обставин, коли зносили старі будівлі на пр.Гагаріна. Упала на нього стіна – і розтрощила. Бригада викликала швидку й міліцію та й продовжила свою роботу. Ми не знали, де його шукати. Цим займався Сергій, він об”їздив не один морг, перечитав не один список у надії, що це не правда. Знайшов таки…
Ми з чоловіком ішли по січневій дорозі з Богодухова в село, потім нас хтось підібрав, мало не вгодили в кювет, бо була страшенна ожеледиця. А ми поспішали.
Пригадую батька, який став в один день таким маленьким… Одяг висів на ньому, комір сорочки став завеликим, сірі очі голубіли від сліз. Так його горе з”їло… Улюбленого сина не стало…
Усіх він нас любив, але кожного по-своєму. А Колюню любив за сміливість, веселий характер, за працьовитість, комунікабельність. Важко було уявити, що його більше немає з нами. Не вкладалося в голові.
У всіх нас опустилися руки.
Якби не сусіди, я взагалі не знаю, що можна було робити. Це зараз можна кафе на вибір замовити. А тоді… Зима. Людей у хату треба запрошувати. А її ніхто не білив перед зимою. Шпалер не було в нас. Плита, яка топилася дровами й вугіллям… Я бігом прибирати хату. А ще глиці треба наламати, останню дорогу так у нас взимку вистилають. Сусідки – на кухню.
Знаєте, вони працювали, як один механізм. Це вже настільки у них було автоматизовано… Обов”язки розподілено. Одна борщ варити стала, інша пироги вчиняє, ще одна – на м”ясні страви стала, хтось на підхваті.
Мало олії – тьотя Шура принесла ще з дому. Немає молока – і несуть тьотя Ніна і тьотя Оля трьохлітрові банки з молоком.
Питаю, чим допомогти, а мене так по-материнськи відправляють до брата:
– Іди, Валю, до Колюні… Надивляйся на братіка, прощайся… Ми тут самі.
Я навіть не знаю й зараз, хто свого півня зарубав, а таки ж хтось зарубав і приніс. Є в нас така традиція півня рубати. Мабуть, одного було замало…
Та й потім, влітку, дізнавшись, що я з Богданчиком приїхала до батька, сусідки не переставали дивувати: щоранку свіже молоко в кухні на столі, хтось спік коржиків чи млинців…
Чоловік був у шоці. Він такого ніколи не бачив. А я здогадалася, а потім випадково взнала, що цими чарівницями були тьотя Ніна, тьотя Оля, тьотя Шура(нині покійна, Царство її душі)… Вони домовились між собою і по черзі нас радували, бо м
ами, старшого мого синочка й Колюні вже не було…
Зібралися ми на Луганщину – на порозі сусідки, хто з гречкою, хто з цукром, хто з олією.
Отакі у нас в селі були флешмоби…
Нікому в голову не приходило афішувати. Звичайно ж, сидячи після своїх справ по господарству вечорами на лавочці , вони втішалися, що допомогли мені. А я раділа, що маю таких сусідів. Уроки добра, співчуття, взаємодопомоги я добре засвоїла.
Я все пам”ятаю, дорогі мої сусідоньки. Далекі ви від соцмереж, та близькі у моїй пам”яті. Дай Боже, вам усім здоров”я і многая літа…

На фото – Олександрівський ставок

1

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Валентина Пивоварова

14
Коментарі: 0Публікації: 10Реєстрація: 01-07-2020

Бронзове перо

Достижение получено 04.07.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій