Місяць на літеру «сі». Ніч розілляла снодійне. Ходять останні таксі, Блимають меланхолійно. Майже не видно зірок (тих золотавих родзинок), Рипнув у дверях замок, Тінню в калюжі будинок. Вдало ховає пітьма Щось невелике й хвостате, Мене для світу – нема, Йду із собою гуляти.
Міська (урбаністична) поезія
76 posts
Я ніч розрізав лезом ліхтаря (простий ліхтар, недорога робота), Ховались в хмарах зоряні моря І тінь кота тулилася до плота. Поснулий дім терпець великий мав – В під’їзді вили про печаль гуляки, Я теж так міг, але не верещав І не чекав за те мовчання дяки. А потім дощ із […]
Був літній день неначе у тумані, Блукала небом сонячна діра, І янголи в людському океані Ловили тих, кому уже пора. Хитались квіти у тремтінні вітру. І ніби ідучи на ешафот Якійсь «синяк» випрошував півлітра Під запис у пожований блокнот. Сварилась продавщиця галаслива, А поруч, на доріжці з камінців, Сиділо тихо […]
Майже ніч. Майже сон. Майже сніг розпустив по-під хмарами крила. На дахи час потомлений ліг і фантазій напнулись вітрила. На покинутих контурах клумб, де й посохлої квітки немає, песенятко – самотній Колумб, щось уперто і довго шукає.
Осінній золотий репертуар: Будинки смалять коминів кальяни, Упала синя ніч на тротуар, І там лежить, вдоволена і п’яна. Собаку хтось вигулювать веде. Хтось підставля цілунку ніжну щічку. Усе таке звичайне і просте, Що хоч знімай про диво кінострічку. Латає калабані перший лід. Парад вітрин розбризкує неони. І пробігає тінню чорний […]
сон наповзає як равлик повільно і щільно вкриває собою не спати не можна не час ти їдеш до міста і місять думки твої наче тісто сто равликів наздоганяють не спати вибоїни згноєні як конструктор під ступнями трохи підступні колють і будять ти спати не будеш повороти праворуч ліворуч вже прямо […]
Січневий здичавілий вечір, Холодний прихисток сльоти. Двором блукає порожнеча, Воліє хоч кого знайти. До року час ніяк не звикне, Тож не накоїв ще дурниць, І переморгуються вікна Жовтавим кодом таємниць.
Куди їде кожен із них у метро? Певно до мами у гості чи далі? Зустрітись з друзями, їх не бачив давно Чи в спортзал покрутити педалі ⠀ Що робить кожен із них у метро? Слухає біт або читає книгу Хтось із надією зазирає в вікно Але там лише змінюються платформи. […]
Я знову у маленькому Парижі! Я, дякувати Богу, в Чернівцях! Де п’янко пахнуть стиглі чорні вишні, Де квітне юність у людей в серцях❤️ Де поспішать нікуди вже не треба, Де на столі парує файний борщ, Де тато голубів пускає в небо, Де завжди йде, як у Парижі, дощ!
Руйнуючи всесвіт, курити останню, дим-у віконні рами. Тіло ламає,на дворі 30, мозок мало що тямить. Інколи хочеться не прокидатись або ж навпаки-не спати. Нерви,натягнуті наче струни, передаються у спадок. Не покидаючи свою кімнату, вростаю коріннями в землю. Колись казав ти,що жити хочеться більше,коли все зелено. Не вийти в вікно лиш […]
Столиця вечорова туманна і чудова, у місті знов яскраво ліхтарі мерехтять, в туманному безмежжі тут кроки обережні, бо наступала мокра відлиги час і мить. У нічному тумані були близькі і дальні, блищать чіткі, яскраві віконця на стіні, якомусь – ніч світити, якомусь не горіти, а тому засвітитись тільки в ранкову […]
Мій Львів замріяний сьогодні, Все згадує ті часу зливи, Що пролетіли над чолом. Століття утопились в Полтві, Сльозами утекла під землю Вона сама. А все ж веселий вулиць гомін Розвіє сірі хмари – спомин І знову рік помчить удаль. Як шанс почати ще сторінку, Легенди для часів прийдешніх Ще розповісти […]
Вокзали пахнуть безпритульністю І потяг йде у далечінь, Та з особливою дошкульністю Гуляє вітер між щілин. Вітри несуть лахміття осені, Перон застиг в чеканні снів, І звуть колеса стоголоссями Туди, куди ніхто не смів. І не сховатися за зливами, Гроза розірве хмари вщент, Все залишатися вразливими, Та слухати осінній щем.
Люблю гуляти містом у обідню пору, Коли немає ні автівок, ні людей. Лише одне весняне сонце над тобою, Легенький вітер та щебет пісень. 23.05.2017, ©Анна Силка
Ніч. Місто. Тиша. Довкола ні душі. Знайомі вузькі вулиці у білому вогні. Лише ми вдвох з тобою і сплячі ліхтарі. Туман згори спускається – сховаємось в нім ми. © Anna Sylka, 12.11.2018
Пам’яті лідера гурту «Скрябін» Андрія Кузьменка Люди, як кораблі. Є великі й малі. Не всі вільно пливуть Й хрест свій чесно несуть. Люди, як кораблі Відпливли від землі. В морі шквал і штормить, Все довкола тремтить. Люди, як кораблі. Є новенькі й старі. Правди в тому зерно, Щоб не сісти […]
Не треба нервуватись за кермом, Хоч і підрізав хтось тебе навмисне, Хай бісяться «шумахери» за склом, А ти май спокій – серце не залізне! Читай Іісусову молитву, не спіши… І якщо трасу перебігла киця, МізЕрним марновірством не гріши, Чи кіт, чи пес – яка тобі різниця? У очі дальнім світлом […]
Там, де стіни кричали віршами, Де провулки лунали бруком, Де зникали тривоги згірчені, Лоскотали дощі розлуки. Там уламки скляними пазлами Віддзеркалили споконвічне, Переплетенням рук пов’язані, Паралельні, та не дотичні. Тільки там, між холодних вогників По гарячому сліду кави Металеві химери погнуті Приведуть, де вирує лава. І складеться […]