Верлібр
858 posts
Епоха дивиться в душу Скляними очима буття, Епоха записує мемуари Уривками епітафій (наших). Епоха одноокого Мінотавра: Камінь колючий, а ми босі, Вода з небес, а очі розплющені Назустріч краплям холодним. Вода з присмаком віскі, Віскі з присмаком Антарктиди: Якщо море, то океан альбатросів – Птахів журби чорно-білої, Епохи без снів […]
Ти – виноград стиглий, Якому ще судилося стати Вином солодким хмільним. А я лише глек порожній З чорної глини світанку – Кераміки темних пелазгів. Ти – спів золотої вивільги, А я лише клекіт Чорного бусола відлюдника Над дрімучим болотяним пралісом. Ти море, в якому втопилося Сонце, А я лише мить […]
Під небом крихким наче скло Ми ловимо місячних зайчиків, Наче вони не гризуни вухаті, А птахи кольору Сіріуса. Отож одягаймо тоги сенаторів – Патріархів зерна і цвітіння каштанів, Відчиняємо брами – як очі, Відчиняємо вікна – подиху ночі. Стіл бенкетовий сколочено з дощок Сакрального дубу мовчуна Сідхартхи Чи біловбраного пастуха […]
Сріблясте мовчання дзвону Зловісне, як вечір на острові Родос: Острові вітрильників і хрестоносців. Персики слів: стиглі і соковиті – Вони падають на каміння, На колючі вапняки злої епохи На яких ми стоїмо ногами босими І виглядаємо вороного коня часу, Чорного як сама пітьма, Як порожнеча між островами зірок, Баского коня […]
Жовтокрилі піфії Співають мені пісню-пророцтво: Антиутопію про кульгавого Торквемаду Поміж стиглих яблук, Що гирями пружними Падають в глибину хащів: У листя трави Слимаків опівнічного марення. Синьокрилі зайці Шепочуть мені про Еолію – Далеку як спогади, як торішній сон Їжака буколистого пагорба: Трохи вітру і джазу – натомість. І трохи роси […]
