А вдома поета ніхто не чекає, лиш стіни…
І зошит старий, і бокал дорогого вина.
Ще є шоколад, круасани і три апельсини,
Неначе для гостей, яких тут давно вже нема…

Звичайний поет відчуває все гостро і чисто:
І запах трави, і байдужість коханих очей.
Він пише вірші… І страждає. Неначе навмисно.
Він дихать не може без тихих ліричних ночей.

І кожного ранку в автобусі номер 140
Спішить на роботу, а ввечері – знову до злету.
І так не важливо – субота, четвер чи вівторок.
Не знає ніхто, як живеться нічному поету.