До поки вони ще живі.

Бачив маму свою у вісні,
Посміхнулась так ніжно й привітно.
Не сказала ні слова мені,
Підморгнула лише непомітно.

Вже здається і часу пройшло,
Мабуть час не загоює рани,
Смутком в душу чомусь занесло,
Як згадав ,що не мама її з нами.

Пригадались хвилини святкові,
Пригадались і буднії дні.
Дотик ніжний немов колосковий,
Чомусь чітко згадався мені.

Погляд ніжний й водночас суворий,
Постать рідна така і близька,
Сміх веселий,дзвінкий і бадьорий,
Завжди добра й відкрита душа.

Знову серце стиснулось до болю,
Пригадались минулі роки,
Ми ж порадитись бігли з тобою ,
Хоч самі уже були батьки.

Як заходжу у батьківську хату
На дивані присяду чи де…
Аж кортить запитатися :тату,
А коли уже мама зайде.

Мабуть пізно тепер вже казати,
На душі вже залишився гріх,
Що не завжди умів поважати
І не завжди послухати міг.

Поважайте матусь своїх рідних,
До поки вони ще живі,
Поважайте багатих і бідних,
Молоді вони в вас чи старі.

Не соромтесь поваги до мами,
Притуліться її до грудей,
Нехай злагода буде між вами
І своїх так навчайте дітей.

4

Автор публікації

Офлайн 4 місяці

Іван Мотрюк

24
Коментарі: 0Публікації: 12Реєстрація: 12-08-2018

Бронзове перо

Досягнення отримано 09.01.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: 

Думок на тему “До поки вони ще живі.”