Без ліку днів іду по цій земній дорозі.
Ступаю часто по сухій, їдкій стерні.
Здається інколи, що майже йти не в змозі,
Від ран пекучих цебенять мої ступні.

Десь намагаюся здолати дикі хащі,
Що постають украй раптово на путі.
А шлях чомусь стає з роками лише важчим,
В туманах сивих ледве тліють ліхтарі.

Куди бреду і що знайду в облудній далі?
І де загубиться призначена тропа?
Щораз руйнуються мої крихкі сандалі,
Стає несталою, колись, легка хода.

Та все ж невпинно йду, допоки ще спроможна.
Несу на пле́чах добрі справи та гріхи.
І на стезі земній лише я подорожня,
Лиш бранка Всесвіту, закута в ланцюги.

06. 12. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)