Біленька ромашка так мило,
Розквітла і сонцю всміхалась,
Настирлива муха, ой лихо!
Нахабно топталася, зайда.
Та мало того, глузувала,
Як вправно протерла ще й лапи,
Тобі за красу знай, це карма,
Помучишся, зміняться барви.
Вітрець, як побачив неладне,
Тож кинувся муху зганяти,
Злетіло враз стерво невдячне,
Мерщій до пташиної зграйки…
Це карма, це карма, це карма….

4 коментарі “Це карма….”
Образно.
Благодарю Юрий !
Надзвичайно Мудро
Дякую Наталія!