Ті п’ять пелюсточок – надії щирої солодкий мед.

Бузковій зірочці несли довірливі ми свій секрет.

В ромашки ніжної колись питалися: «Любить чи ні?!»

Стежки – доріжки ті геть розсоталися в днях пелені.

Тоненька смужечка у травах росяних кудись біжить.

Промінчик сонячний у неба просині – щаслива мить!

Давно минулося, та не забулося. Бентежить знов.

Перші симпатії, перші побачення, перша любов…

В туманах осені згубила стежечку моя весна.

Усе промчалося, немов приснилося. Душі струна

Бринить то радістю, то знов тривогою. Життя спішить.

І тільки диво – час, де мрії сонячні, ночами снить…