Вечір ласкавий на землю стелився,
Вийшла роса на барвистих квітка́х;
Вставши навколішки, тихо молився
В келії темній старенький монах.
Втомлені руки розп’яття тримали,
Сльози солоні текли по щока́х,
-Боже, помилуй! – уста промовляли,
Полум’я віри палало в очах.
Ста́рець молився за зламані ду́ші,
Тих, хто помер і за тих, хто живий,
Хто подорожній на морі і суші,
Тих, хто у віці і хто молодий.
Ста́рець молився за згублених в вірі,
Тих, в кого відчаю повні серця́,
Очі у ко́го пихаті й нещирі,
Тих, хто не відає сво́го Творця.
Ста́рець молився за ворога-брата
Й матір, що в лоні вбива немовля,
То́го, хто бреше, за вбивцю і ката,
Всіх, кого дивом ще носить земля.
Ревно і палко старенький молився –
-Боже, спаси, сохрани, не остав!
Кла́нявся низько й на образ дивився,
Божої милості щиро благав.
Зброя від зла – то монаха молитва,
Їй завдяки ще не згинули ми,
Люди монахи – то А́нгели Світла,
Що затуляють свої́ми крильми́.
Божі Служителі, Слуги Господні,
Щиру подяку складаємо вам!
Ваша молитва підносить з безодні
Й зцілює душі від болісних ран!
Автор публікації
Поетеса
Титул: Небайдужий читач
2 коментарі “Ангели Світла”
Душевно.
До сліз.
Отлично написано!