Високі підбори і сукня відверта,
Помада яскрава і «стрілки» чорніш –
А в серці?А в серці всі брами заперті,
Щоб болю не було ніколи вже більш.
Колись цінувалися друзі за щирість,
Простеньке «привіт,як сьогодні справИ?»
І просто сиділи отак й гомоніли,
І плакали разом й сміялися ви .
Ти знову всміхнешся пожовклому листу,
З серветки в кав’ярні запустиш літак,
Так само сиділа ти тут і колись,
Та було КОЛИСЬ все не так…Все не так…
Хтось зрадив,хтось кинув,хтось просто не збувся,
Ти стала черствіша,чи радше – « не та».
Усе ж переходить і сльози забулись,
Не вабить у людях ні блиск,ні душа…
Частіше ти п’єш свою каву еспресо,
Та цукор у ній не смакує зовсім.
Минуле гайнуло осіннім еспресом,
Для твоїх думок місць не має у нім.
А потім чи світ помінявся, чи люди?
І все перестало бути простим.
Розкидала доля на різні усюди
Й людей «перешили» із серцем пустим.
Та й ти теж змінилась, вже любиш підбори,
Раніше кросівки взувала бува.
Раніше любила вдивлятись в простори,
І вірила щиро в дитячі дива.
Сама себе інколи зночі картаєш,
Та в цьому немає твоєї вини.
Ти просто живеш в світі тут, виживаєш…
То ж мусиш зливатися в усьому із ним.
А нині – підбори, помада від Prada,
І «стрілки» гостренні,мов лезо ножа.
Крокуєш так впевнено, все як належить,
І кроки твердіші,хоч й ніжна душа…
© Оксана Граб’юк «Хода»
Автор публікації
Думок на тему “Хода”
і створила із себе стерво на люди… а потім хто винен, що не бачать в ній “чудо”