Для голосування необхідно авторизуватись

У кожному рядочку життя

Душі вміють розмовляти без слів…

Він жив, ловив кожну мить, радів променям сонця, усмішці дружини, листам і дзвінкам дітей, сміху онуків, смаку чорного хліба і запаху скошеної трави, берізкам. Вже знав, що у нього залишилося зовсім мало часу: незабаром він зможе являтися своїй родині лише у снах.  Розуміння того, що він наближається до дверей, встановлених  між життям і смертю, більше не гнітило його. Він просто цінував кожну хвилину відведену йому у цьому світі. Ні, не поспішав жити, а навпаки  відчував час і смакував, «святкував» життя. Дружина, діти боролися за нього, намагаючись випросити у долі диво зцілення, але він уже прийняв своє рішення: пора зустрітися там — за межею — з сином й рідними, що вже пішли до іншого світу. Розумів, що прийшла пора завершити усі справи й випустити нарешті на свободу свою любов, яку носив багато років у своїй душі.

Донька посміхалася, коли бачила, як він щось швидко записував на клаптиках паперу, які попадалися йому під руку.  Знала, батько пише розповідь про своє життя. Вона  спостерігала і вчилася у нього радіти життю. Недавно вони з батьком  відвідали лікаря.  Вона пам’ятає, як тато після огляду вийшов у коридор і промовив: “недовго залишилося”. Його погляд запам’ятався їй на все життя. Це був погляд дитини, а не сильного чоловіка. Вона прочитала у тому погляді  благання “врятуй”. Підтримка і любов, молитва – все, що вона могла дати.  Вони стояли з батьком і дивилися один одному у вічі: без слів розмовляли душі. Пройшло зовсім небагато часу, і погляд батька знову став впевненим. Він усвідомив, що  для любові немає перешкод між світами, смерть не вбиває любов, варто  лише випустити свої почуття на свободу, щоб дружина, діти, онуки знали, як він їх любив. Так, був скупим у житті на теплі слова, але тепер прийшла пора надолужити згаяний час. З тих пір він змінився, радів дрібницям і важливим речам. Донька дивилася на батька і говорила собі: “потрібно   радіти життю, скільки живеш”.  Цей девіз  вкорінювався у свідомості жінки з кожним днем ​​все міцніше, оскільки вона бачила радість, хоча й знала, який біль терпить тіло батька і як страждає від майбутньої розлуки душа.

Одного разу, коли  донька  приїхала провідати батьків,  він передав їй  свій рукопис, попрохав передати копії оповіді свого життя усім дітям. Донька тримала у руках рукопис, мов скарб. Вона розуміла: батько намагався підготувати не тільки себе до завершального іспиту життя, але й дітей до свого відходу в інший світ, він готовий гідно зустрітися зі смертю. Увечері, коли вона нарешті приїхала додому й відкрила рукопис батька, у кожному рядочку побачила  ЖИТТЯ…

4

Автор публікації

Офлайн 2 години

OlgaNM

174
Коментарі: 38Публікації: 45Реєстрація: 28-10-2020

Бронзове перо

Достижение получено 17.11.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 12.11.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій