Стиглого сонця
скибку
серпень смакує спросоння
і сповиває стерні свіжим солодким сном.
Стелиться стежка самотньо
ситцевим сивим сувоєм,
Стежка собі як стежка –
у споришах,
за селом.
Соняхи світлочубі –
світлих світанків свідки –
Сіють на свіжі сита
спраглий сопілковий спів.
Синя статечна слива –
справжня самотня сусідка –
Сміло спускає сюрпризи
у схованки старих снів.
Спинишся сам самотою.
Скрізь – у софітах сцена.
Сіється сяйво,
стружать
свердла сріблясту синь.
Серпень смакує сонцем.
Світу – сила-силенна.
Слухай співоче стаккато…
Стань…
Стиха серцем спочинь…
02.08.20
Думок на тему “Стаккато слів”
Жаль, що голоси набирають вірші не найкращого гатунку. Вам дякую за відчуття слова!!!