Для голосування необхідно авторизуватись

” Я ЧЕКАЮ НА ТЕБЕ СИНУ”

 

Я ЧЕКАЮ НА ТЕБЕ СИНУ.

 

Була холодна зима, якій, здавалося немає кінця. І була страшна війна.

Мільйони солдатів уже знайшли вічний спокій під зимовою ковдрою.

Сніжинки кружляли на холодному вітрі, а мати стояла біля вікна і згадувала, як її син також кружляв у вальсі влітку сорок першого.

Це був випускний вечір і на шкільному балу друзі – однокласники мріяли про майбутнє. Та вже наступного дня усіх приголомшила звістка про початок війни. І вони пішли на фронт. Її син також став солдатом. А він так мріяв стати лікарем, як мама, як колись батько. Його батько помер того самого дня, коли по радіо пролунала страшна звістка. Хворе серце не витримало такої новини.

Саме в цей день, поклавши руку на груди покійного батька, син поклявся.

« Я повернуся з цієї війни і буду лікувати людей, як це робив ти»

А згодом мати проводжала сина на фронт. Потяг повіз її сина туди, де не на життя, а смерть тривав двобій із лютим ворогом.

І полетіли солдатські трикутники, спочатку разом із літнім вітерцем, потім з осіннім жовтим і багряним листям. А ще доля подарувала їм короткі зустрічі. Матері тоді здавалося, що спілкувалися вони якусь мить. Вона дивилася на сина, котрого війна раптом зробила дорослим, і зі сльозами на очах торкалася його обличчя і волосся.

Лише напружена робота у шпиталі допомагала матері хоч якусь мить забути про свій неспокій. Вона дарувала надію на видужання іншим, таким же молодим, як її син, солдатам/ А пізно увечері, повертаючи додому, писала йому листи, а ще відкривала старенький зошит, у якому кілька сторінок присвятила покійному чоловікові, тепер вона записувала у нього кожен свій прожитий день і думала, що його обов язково має прочитати син, коли повернеться після війни.

Та чому від сина так довго немає листів? Хоча б одне слівце, коротенька звістка, запитувала вона себе.

Невимовним сумом дивилася на сніг, який усе падав і падав. Тоді їй здавалося, що це зима так турбується про те, щоб тепліше вкрити її сина. Та вона гнала геть ці думки. І скрізь сніг, заметіль і сльози, скрізь війну і саму смерть жінка шепотіла: « Я чекаю на тебе синку»

А потім була весна сорок п ятого року. Квітучий травень зустрічав Велику перемогу. Вікна в будинку були розчинені. Пишний бузок, здавалося, теж кружляв під звуки вальсу, який грав військовий оркестр. Люди сміялися, співали й сумували. А мати стояла біля відчиненого вікна і чекала. Вона дивилася на китиці білого бузку, як на той сніг минулої зими з тугою і надією.

… Минали роки, нові весни, нові свята Перемоги, та мати все ще не вірила у смерть сина адже « похоронки» вона не одержала, було лише коротке повідомлення; « пропав безвісти» і тому скрізь біль і сльози, скрізь роки і століття її губи продовжували шепотіти» Я чекаю на тебе синку»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

Автор публікації

Офлайн 7 години

Skazka2020

67
Коментарі: 0Публікації: 47Реєстрація: 15-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 17.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій