екзистенція
4 posts
Ти вернешся безмежно старим. Сяде тиша в наші повіки. Ми наповнимо чару років. Вип’ємо з місяцем. А позатим завиємо. З вовками. 2019
Ідуть сто чобіт по залізній дорозі. Всі лисі. Глухі. Худі. В некролозі запише пізніше старий пілігрим, як в головах стрічних жах посивів. Ідуть і скрипить під землею живіт. Це нутрощі світу й серцевий дріт. Запрошують дві в сірчаний хостел, як свято вакханки, як молохів трем. Ідуть голомозі. В утробу згниття. […]
і настав новий рік, і тоді ти була жива, бо з-під снігу стирчали барвінок та кропива, і твоя голова ще шукала якісь слова; ти збиралася стати собою ще до Різдва, відсуваючи строки щоразу на день чи два; хтось казав: це хвороба — хронічна, бо вікова; і у вирі подій […]