Місяць
8 posts
Світить Місяць, сяє ясно, блищить у цю пору: “Виходи, мила дівчино, до мене до двору. Виходи, мила дівчино, у сад під комору, помилуємось як зорі світять у цю пору. Помилуємось як місяць пливе наче човен, чи ховається за хмару наче води повен. А як станеш, дівчинонько, трохи […]
Темна нічка наступає, наче у хвилях гойдає, серед хмари – місяченько, він немовби серп тоненький. Наче вкосить він трави і підсвітять ліхтарі, і до ранку косить-росить, в хмару як стіжок запросить. Везе волик круторогий з собою небесний возик, по небесній по дорозі зоряним поїде возом. Тому возу […]
Світить ясний місяць серпом над садами, а вже вечоріє, над дахами – хмари, над землею нічка крила простягла і вже пізній вечір, спати вже пора. Час землі заснути, та плоди ростить і їм дозрівати, щоб упасти вмить, дзвоном-перегуком бігти по даху, із тихеньким стуком впасти у траву. Блищала зірниця, шумів […]
Холодне око миршавого кратеру не роздивишся на Морі Спокою, За умови, якщо під руками немає астрономічного телескопу, Не знайдеш очей Аргоса в нічному небі обнятого логосом, Він дивиться з хвоста павиного і її розмовляє голосом. Маслини Мікен пригадує, непричетний погляд оливковий, Що стояв смирним стражником, жертвою – тисячоокий, байдужий, ликовий, […]
Прозора ніч… Далекий місяць… Та й водночас такий близький… Малює стежку в дивну відстань, В яскраву вічність… Де є ти… Чарівний день… Летять хвилини… Сонце всміхається з небес… Раптово хмара почорніла… Єдина мить – і вже дощить… А місяць… все кудись веде… Іду собі за ним спокійно… Про тебе мріючи […]
Вечірнє сонечко сідає і хтось далеко гомонів, останнім променем засяє, це Геліос по горизонту плив. Повільно їхав, де край неба, із-за дерев ген виглядав, кому залишить край цей сонний? Селену-місяць кликав-звав. “Ой, покажись, небесна панно, світ ближній, дальній осявай, із панною він спокійніший і срібним променем торкай.” Ледь глянула небесна […]