Самі слова із глибі виринають, Самі звучать, самі у вірш лягають. Самі звучать, самі говорять тихо, А як мовчать – очікувати лихо. По різному говорять по всяк час: Коли про Вас, коли про нас; Коли про сих, коли про тих. Чи може просто звук притих? Настала ніч, заснули всі. Я […]
натхнення
9 posts
Як часто нам не хочеться іти? Як часто хочеш просто зупинитись? Як часто хочеш філософську суть знайти? І так не хочеш на все це дивитись. Але одного разу зупинившись – пропадеш. Велосипед без руху просто пада. А втративши себе знов не знайдеш. Не зупиняйся друг! Моя тобі порада. […]
Світає. Чи маю слова відповідні до відчуттів? Не знаю. Палає і небо, і вітер на стику світів. Рушаю душею до небокраю, щоб зазирнути в її глибину. Злітаю. Колишню себе залишаю. У вирі минулого не потону. Подалі… Чимдалі… Позаду – пустеля пекельного болю. Тікаю? Здолаю! Міцнішають крила у битві з собою. […]
Ти – ніби кава. Запашний. Гарячий. З корицею, з ваніллю. З молоком. Легкий, як мокко. І міцний, неначе Рістретто. З незабутнім присмаком. Як лате-айс. Холодний, свіжий. М’ятний. Як капучіно, ти мене п’яниш. І твій цілунок наче шоколадний. Як львівська кава, вранці бадьориш. Як віденський еспрессо, ти вершковий. З кислинкою, і […]
Ти – моя Муза. З осені з’явився, Мене у танці вітру закружляв. Кажу тобі: “Мій принце, покажися. Натхнення ти мені подарував”. Твій сміх – ледь чутний. Де ти заховався? Котом Чеширським зникнеш у лісах. І як про мене, Музе, ти дізнався? Побачив на картинах? Може, в снах? Король Натхнення, Муза […]
Із глибини віків, з століть далеких Твоя краса дійшла до наших днів. Чарівну душу з струнами легкими Ти пронесла крізь всі оці віки. У переборі струн думки і мрії І скільки світлих щирих почуттів Хтось в давнину на твої струни вилив, В душі твоїй багато таїни. Твоя душа не всякому […]
Так набридли ці межі й кордони! В них затиснуті наші думки. Щоб розширити діапазони, можуть часом пройти і роки. Позбираю від мрій я уламки, тут пориви забуті одні. Нас навчили вкладатися в рамки, а як вийти за них – на жаль, ні. Не терпи! Не мирись! Не здавайся! – Таким […]
Дух поетики плетений косами, І розвіяний віями вірності, І нехай ненаситні літописи, – Сік загублений в м’якоті вічності – Жовтими абрикосами. Тут в обіймах з’єднались три ангели, Забавляючись давньою лірою, І шуміла шухлядами яблуня, Як образ, де образ – мірою, Бо яблука в ніч падали. Набивали соломою ящики, Розливаючи сонце […]
Останнє слово І остання рима. Так порожньо, Безсило і безкрило. Скорилась долі Муза нескорима. Їй біль земна Всі нутрощі спалила. Рядків останніх Відчайдушна мить. Сьогодні все сказала, Що могла. А завтра…Завтра… Боже, як болить! Це проростають Знову два крила!