У місті, місті тихому, куди війну приніс, Росли собі незламні ми, і гнів із нами ріс. Зрослись тілами й душами – і народилась злість. А злість ця справедлива дає нам безліч сил, Хоча й летять ракети до нас, в надійний тил. Кохання, що змальовує військовий силует, У серці-бомбосховищі сховалось від […]
розлука
16 posts
Як боляче любов вмирала Морозом на траві осінній. І ніби серце битись перестало Стискало, розривало…Де спасіння? І холодом твої вуста Мені про щастя говорили, А в серці тільки пустота. Ти кажеш, що це ми зробили. Як паморозь лягали ті слова На полум’яну мою душу. Хоч паморочиться голова Та […]
Во мне нет грусти, сожаленья И я не злюсь, не плачу, не смеюсь И не приходит вдохновенье Я только жду, когда проснусь. Мне снится сон цветной и явный Пришла любовь и солнца свет. Такой земной необычайный Когда-то ты сказал «привет!» В одну секунду – все не важно. В […]
Червоний – любов, А чорний – розлука. Не треба розмов. Зігрій мої руки. Червоний – це мить, А чорний – це сльози. І щастя вже спить Десь напівдорозі. Червоний – це мак На чорному небі. Шукаю я знак, Як жити без тебе. Червоне вино Пили ми з тобою. Було це […]
Спрячь ножи, сними оковы! Вольной сделай ты меня. Не груби напрасно словом, Покидаю я тебя. Посмотри на что похожа стала я и жизнь моя. Стало вдруг таким все сложным Всё сложней день о то дня. Всё так быстро изменилось. РАЙ перевернулся в АД. Отпусти, ну сделай милость. Не вернёшь ты […]
Остання наша осінь разом. Останні дні, останні почуття. Не згадую про тебе… Інколи лиш… Часом… Немає більше цьому вороття! І листопад вже смуток закликає, Туман і холод зазирають скрізь. Останнє листя тихо опадає, Дерева мокрі від осінніх сліз. А лютий вітер у душі панує, Бо бач, у нього зовсім справ […]
Ти просто йди. Я просто залишаюсь. У темряві ти не помітиш сліз. А серце порожнеча огортає, Яку північний вітер нам приніс. Розірвемо все те, що нас єднало, Розіб’ємо всі світлі почуття, Розтопчемо… І цього іще мало? Псуємо сторінки свого життя. Слова колись ми ніжні говорили І мріяли дістати до зірок. […]
Возвышенно пели страницы О чувствах кому-то далеких. Изящные тонкие пальцы Выводили все новые строки. ⠀ Улыбка касаясь ресницы, Смягчает печальные вздохи. И мысли ложаться как птицы, что были в странах далеких. ⠀ Уходило из сердца смятенье И грусть ложилась стихами. Почему-то не вериться больше, Что сможем начать мы сначала. ⠀ […]
Я не люблю тебе. І ти це мусиш знати. Але люблю. Не хочу, щоб ти знав. О Боже, як же боляче мовчати!.. Та говорити рано. Час ще не настав. Я крижана – ти кажеш. Я колюча. Холодна і чужа, похмура я. Авжеж. Хоч важко стримати емоції пекучі, Бо почуття мої […]
Не питай, чому Я опускаю очі. Не питай, чому Я бачитись не хочу. Не питай мене, Бо відповідь ти знаєш. Може, все мине?.. Не цього я жадаю. Не питай, коли. Минуле не змінити. Все це ми пройшли І час настав любити. Не питай, чому Я так тебе жадаю. Не лишай […]
Тепер він спить в обід на ложі травня, Під шум дощу із восковим обличчям, Чекаючи, він знає, що намарно, Прокинутись від сну його покличе Вона. Але він спить не витримавши часу, Що тінь твою видовжує до краю, Де пустота зривається в провалля Смичком, що ріже горло контрабасу. Тепер він спить […]
Із заграви п’єш її отруту, Руки розкидаєш для обійм, З яблук сонця зернята цикути, З яблук сонця твій священний німб. Звідки ця печаль червиться груддю, Воском заливає свіжість лиць?! Ти його, звичайно, не забудеш, Як цикуту сонячних зіниць. Не забудеш цю вечірню тугу, Сад в якому допиваєш млість, Що ідеш […]
Коли в повітрі блякло-сірому, Ще вчора спекою задушному, Стрімким падінням крил зворушений, Як чорних зграй рядків по білому. Я згадую твій голос змучений, Затишшя крил очей байдужості, Обмежений, навмисно звужений, В легких бретельках сну задушений Твій погляд із контексту вирваний, Ще не забутої історії, Як блякло-сірими повторами, В твоїх повторах […]
Чи ревінням далеким, між хмарами повняться відзвуки, В голосінні, здається, чорнішає небо китів, І чорнилом заправлене лоно небесної музики, Порожньої ночі, важких океанських хвостів. Б’ють фонтаном зі свистом, повітрям наповнивши тушу, Вигинаючи ребра-шпангоути біблійних часів, І оббиті грозою, чорним вихором стягують душу, Звуком грому пустим від безсилих вгорі плавників.
А мысли все о нем И пролетают без внимания Мечты. Гори они огнем. И дни в сплошном тумане. И знать не знаю я, о чем Так извиваюсь, мучусь, каюсь, Как будто душу кто мечом Разрезал. По углам метаюсь. В ушах один и тот же звон. Прощальных слов пропета песня Я […]
Вона пішла, як наче й не було… Вона кричала, плакала, іскрила… Він думав, що йому це все назло. Тремтів за вже давно відмерлі крила. Він не помітив, як вона пішла. Боявся рідною зробити, обігріти… Услід їй дощ періщив і дотла Опали на вікні засохлі квіти… І хтось так скиглив! Може […]