Із безодні очей… із мільярд тисяч слів

Із мільйонів зірок і сузір’їв.

Богом обрана Ти, як Марія колись

За тобою сьогодні спасіння.

Хай розвернуться гори і сонце згаса,

Хай осушуться ріки й озера.

Буде вічно жива, буде завжди свята

Україна – Голгофська печера.

Із Ясиру звільнилась, бо Дід воював

Захища він до самого згину.

Але й досі в полон українців беруть

Як васали на теренах Криму.

Хоч і Байда стояв і Фортеця була,

Наливайко і Кішка тримали.

І в Хотинській війні ми за церкву ішли

А все ж утисків знов зазнавали.

В Батька-Хмеля часи і по смерті його

Все нас ворог ніяк не полишить.

І Батурин поліг і Січі вже нема…

І лиш згадка душу утішить.

А держава свята знов і знов повстає

Наче Фенікс,що з пеплу злітає.

Скоропадського сила – вже гривня в нас є.

Ворог знов підкорить поспішає.

Так і Батько Махно теж тримати тримав

І селяни йому помагали.

А на серці шкребло – лютий ворог не спав.

Та свободу ми все ж обирали.

І злились України круті береги,

Стали берегом спільного моря.

І країну єдину присягли берегти,

Бо Акт Злуки дарований долею.

Ми боролись до стону,до щему сердець

Крізь роки ми ім’я здобували.

І у лісі густому,в Холоднім Яру

На свободу віру плекали.

І Бандера відсидів у концтаборах,

Дисидентів теж рух придушили.

Та надія жила в українських серцях,

Бо не зламана ні думка,ні сила.

Здобули Незалежність,ціна ж он яка.

Нам би жити на рідних просторах.

Але заздрісна знову ворожа рука,

Причаїлась у мишачих норах.

Скільки ж треба падінь і вставати нам знов?

Скільки взлетів нам треба відчути?

Ми собі довели: ми – незламний народ

І від інших це хочемо чути.

Нехай ворог затямить на віки віків,

І як мантру хай вивчить завзято:

Не здається народ Січових Козаків,

Навіть гордо іде він на страту.

З нами завжди Господь, Богородиця тут,

Нам Святі із Небес помагають.

Для історії треба ще трішки страждань,

Й переможний наш Гімн пролунає