Чомусь не пишуться вірші,
чогось нема того натхнення…
Щось накипіло на душі —
пішло до біса одкровення.
Та й наче розум закіпів,
шукає прихистку в безсонні,
він наче спати не схотів,
впізнав сліди на підвіконні.
Їх ніби місяць загубив,
пішов шукати в небо долі…
Мої думки розворушив —
залишив смуток на роздоллі.
Чого заходив, зачекай!?
Я, хочу щось тебе спитати?
Облиш ті зорі, не тікай —
побудь зі мною трохи брате.
Та розкажи, як божий люд
себе на небі почуває…
Та передай йому привіт,
най хоч його печаль минає.
Бо ми тут трохи гудемо
й ламайм спішно божий вулик!
Тих хто покірний гриземо,
а тих хто чесний трохи дурим…
Та ти на людство не зважай,
то в нас отут така забава,
в нас для багатих наче рай —
для бідноти у нас канава.
Ти не соромся — забігай…
Ти можеш всіх про все питати…
Та й щось від серця відлягло,
та ну це все — лягаю спати…