Ріміні – це каламар старого монаха, Що пише хроніки готів-варварів Пером цибатого журавля-жабоїда: Сірим. Бузиновим чорнилом. На козячому пергаменті світла. Ріміні – це торба рибалки-блукальця, Що серед моря вишукує берег – Скелястий – З якого добре ловити лускатих Вирячкуватих скумбрій-зірок Мереживом білих тунік. Джуліано! Тебе теж кидали в море – […]
Верлібр
858 posts
Дикі квіти сягають Неба – Оцього, синього. Оксамитового. Якого не торкнешся руками. Босоногі чорновбрані монахи З думками про святого Стефано Торкаються п’ятами каміння, Відчувають, як будуть вони мурувати Руками пошерхлими книжників Кам’яні суцвіття каплиць. На вулиці Двадцятого вересня Відкрита Небесна Брама. Відчуваю, що я був колись дверима У світ кольорових […]
Чуже як сніг одкровення: Відчуваю, як воно висить нещастям в повітрі Під склепінням храму-постави Сант Агостіно Тоді Світ здавався надкушеним яблуком (А правда, Що черепахти-годинники Дозволяють нам літати у снах?) Небо-дзвін над містом-помилкою Ріміні Нагадує квітучу крону мигдалю (Відчуваю запах). А може, це просто квітень Такий гіркий та осяйний: Він […]
Сім ночей мандрує березоль Від хмільних «п’яццо» До стоїчних «страда» та «віа», Від незачинених брам до темпіо. Пізніше від зеленкавих хвиль Моря невгамовного серця: Я знав це віддавна, але довідався Під стінами Сан Фортунато – Березоль невгамовний монах. Я пив перестигле вино мовчання, Мій погляд блукав – щоб дізнатись – […]
Під дощем пелюсток Березневі розмови про каву І пухнастих котів-монахів, Кожен з яких Сеньйор дель Тетто І споглядає п’яццу крізь скло, Крізь туман пеларгоній. Довічно під небом – Довічно о шостій Під перстом вказівним Паоло П’ятого – Букініста й законника Чи то колеги охоронця ключа… Дивлюсь оком блукальця, Дивлюсь на […]
Тягнуться в небо Жовтими свічками Окличні знаки романських веж – Torri di guardia З дикого каменю. Коли з мене вітер солоний Зірвав білу мантію спогадів Про необачну требу На тризні мідних дзвонів, Коли відчувалося В меланхолійній Адріатиці Щось більше ніж синява, Коли згадувалось, що твердь Сьогодні не хвора на лихоманку […]
Кам’яне, кам’яне, кам’яне Серце міста рибалок на березі моря, Міста доріг і коханців, поетів і катеринок І слова «авжеж». Долучаюсь до березня на перехрестях часу, Мовчання велике і синє, Наче небо над Ріміні, що читає вірші Маріо де Каронезі (він теж був поетом). У мережеві спокою зазираю в зіницю міста, […]
Ти вмієш без страху Дарувати мені квітку мигдалю, Натякаючи на майбутнє гірке літо: Стоязикий замок Вкриває моє здивування весняне Білим. Захотілось стати повітряною кулею: Наповнитись димом гарячим І літати-висіти над цим кастелло, Що збудував Пандольфо, В якому він мріяв про квіти, Що цвітуть на камінні В порожнечі старих димарів. Володар […]
Пелюстки персиків мерехтять У часопросторі мурів Ріміні: Вітер з моря – Час наказав мені бути. Хвилини – вони зупинилися на бруківці Під воротами мідних чобіт і биків: Країна телят, місто вітрів, люди доріг: Звідси. Кронос камінний. Застиглий. Його можна торкнутись руками. Коли риби стають птахами моря, А смерть жартує: «Ви […]
Із синьої річки етрусків Яка тече тут одвічно Очима п’ю блакить першим – Ковтаю відображення Неба: З ріки де невдало Топили колись Буратіно, Але він поплив з країни Снів У країну помаранчеву Завтра: Черепахам назустріч – Черепахам людських днів-гончарів (Бо люди теж глеки). З близького солономрійного моря Виловлюю ребристі мушлі […]
Магнолії оксамитові марширують Під музику Паганіні-вигнанця З берега моря прямісінько в дворик, Де жив театрал Буратіно Зі своїм татом Карло – Ренесансним філософом, Що змайстрував йому ключик Зі зламаного доісторичного саксофона І шепотів йому потім таємниче, Що не мідь то, мовляв, а золото: Aurum Альберта-алхіміка. Стигмати білого мармуру: Чи то […]
Дорога в праліс років відлюдника Я прокладав її тростиною синього жайвора: На перехресті дім мурований із бамбуку – І кричить наді мною Вічність Ім’я одвічного крука – володаря німоти. Піти й не вертатись (під якими зірками!). Імена, імена, імена – тих, незабутніх. Мертвих поетів і вершників. Келихи, келихи, келихи – […]
