Коли печаль – зігріє добре слово,
Немов свіча, осяє темну ніч,
Тоді єство, убравшись, як в обнову,
Буденну сірість кидає із пліч.
Коли журба затискує раптово
І душу, і погляд, наче пелена,
Тоді й воно, оте найкраще слово,
Уже з колін, підійме, мов із дна.
Коли навкруг – ласкавість празникова
Втішає мить сердечного тепла,
Тоді й краса заквітчаного слова
Стає уже прозорішою скла.
Коли образа згірклої полови
Осяде брудом в закутках єства,
Тоді уже й безмовне навіть слово
Збере рятунком згублені слова.
Тоді усе пречисто-світанково
В мережку рясно пісня заплете,
Бо має силу вимолене слово,
Що у душі любов’ю проросте!
7–8.11.2017
Думок на тему “Вимолене слово”
Торкнулося душі. Тендітно, ніжно, легко. Дуже сподобалося