Для голосування необхідно авторизуватись

Жінка

Вона ішла, немов писала оду,
Упевнено ступала по землі.
Вона ішла й не бачила народу,
Тримала міцно телефон в руці.

Чи ще чекала, що таки подзвонить?
Чи ще надія не далась взнаки́?
Вона ішла – три кроки до свободи,
А може, два – до болю й самоти?

Так граціозно йшла по місту нині,
Всі думали : ‘’Не жінка, а вогонь!‘’
«Смішні такі», – ридали очі сині,
І пульс жалем звивався коло скронь.

Вона ішла, така якась незвична,
І бачила, як їй гляділи вслід.
Для неї те було до болю звично,
Та лиш не ті довкруж, усе не ті…

Боліло все. Він зрадив! Вкотре зрадив!
Здавалось, що душа…Нема душі!
А ще чекала, що хоча б подзвонить,
А ще чекала…Ні, то міражі.

Вона ішла, немов писала оду,
Преніжна жінка з серцем на шматки.
А повз ішли світи, слова, народи,
Але ніхто не протягнув руки…

© Оксана Граб”юк ” Жінка”

2

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Оксана Граб'юк

105
Коментарі: 0Публікації: 54Реєстрація: 12-05-2020

Срібне перо

Достижение получено 25.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Думок на тему “Жінка”