«… Він так розумів часопростір…» (Жан-П’єр де Лув’є) Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім зал. Там величезний стіл, що мало […]
епоха
7 posts
Епоха дивиться в душу Скляними очима буття, Епоха записує мемуари Уривками епітафій (наших). Епоха одноокого Мінотавра: Камінь колючий, а ми босі, Вода з небес, а очі розплющені Назустріч краплям холодним. Вода з присмаком віскі, Віскі з присмаком Антарктиди: Якщо море, то океан альбатросів – Птахів журби чорно-білої, Епохи без снів […]
Я іду по твоїх слідах, І декадами стягує осінь, Хтось, мабуть, тримав тебе тут на руках, В тих місцях на яких не зустрілися досі. Я іду по твоїх слідах, Як невпинний годинник своєї епохи, Ще мить, як зустрінуться стрілки в часах, Ще трохи, ще трохи, ще трохи…
Годі зітхати про еру жорстоку – Людство інакших собі не знайшло. Різні народи стрічали щороку Звичну весну – і поліпшене зло. Гори постійно віталися з горем. Чи не щоднини стогнав небосхил. Десь римувалися морок і море, Криза та крига (поглянь, скільки брил!). Поділ – як попіл. А тиша […]
Епоха прозрінь приходить раптово. Хоча насправді з часом з’ясовується, що все до того йшло. Цинізму навколо щосекунди більшає, а щирих сердець меншає. Ми все частіше приховуємо свої почуття за масками фальшивої доброзичливості, натягнутих посмішок і розмов ні про що. Прозріння з’являється як світанок. Ти прокидаєшся вранці і розумієш, […]