СкринькуЛегковажної жінки ПандориЗачинили золотим ключиком,Що повісили на тонку шиюГейшу на ймення Аой Неко,*Що заблукала серед руїн Хіросіми,Шукаючи загублену єнуЗ драконом гори Нараями**. Скриньку ПандориРізьбили зі старої груші,Що цвіла лише раз –Як народився Будда –Навесні, коли навіть зміїНюхали квіти рястуЧорними язикамиМаленького запереченняБуття тимчасового. Скринька ПандориЛакована чорним:Злий божисько МеркурійДарував (бо любив серенади),Торгував […]
Міф
18 posts
Таїна дерев і повітря Відома схимнику Сонце – Відлюднику лісу Галактика, Що вдягнув діряву свиту Ніщо, Може він був кульгавим грішником? А тепер світить у цій темряві, Наче він запалив воскову свічку Молитви першопочатку – Першооснові всього сущого, Еле пам’ятає тільки етюди, Які малював патріарх чужий Епохи давно забутої – […]
Трамвай запашного літа Стукотить по чужій вулиці Янголів В самотині – рікою буття – в самотині Порожній, наче руїна крику волошок, Бо це місто – притулок позичений Заблукалої Еврідіки-невдахи, Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо, Бо слова загубилися, а туніка на шмати, Бо на полі Еагра лишились одні […]
Друге пришестя Пандори: Назбиралося дерев’яних скриньок, Нема кому відчиняти і зазирати, Що там заховано-поховано, Не цікаво нікому, навіть гетерам, Що там лишилось на дні (А лишилась надія – Останнє болюче нещастя) (А може і не лишилась?) Друзяко Улісс!* На острові Всіх Вітрів Знову раптова вакансія: Нема кому пильнувати** Білих овечок […]
Дорога в праліс років відлюдника Я прокладав її тростиною синього жайвора: На перехресті дім мурований із бамбуку – І кричить наді мною Вічність Ім’я одвічного крука – володаря німоти. Піти й не вертатись (під якими зірками!). Імена, імена, імена – тих, незабутніх. Мертвих поетів і вершників. Келихи, келихи, келихи – […]
Нитку одну, Аріадно, Кладеш в руку – мені, У долоню, Що збагачена досвідом бронзи Меча. Нитку овечої вовни Рогатих кудлатих бербекульок – Володарів дзвоників – калатал безтямних, Що віщують заграву Над пустищем пагорбів Вапнякових і диких Як все кам’яне. Вістрям меча-спати Пишу епізод Тої казки сумної, Яку Колись елліни Розкажуть […]
Всеобдарована i ница, То зверхня, то проста до болю, Горять вогнем твої зiницi, Безодня лине пiд горою. Неупокорена, зухвала, Така жива, така непевна, Така природня, сильна, стала, Живеш ти в свiтi недаремно. В таких руках – усi таланти, Усi стихiй грайлива сила… Ти можеш серденьком спiвати, Злiтаючи на легких крилах. […]
Холодне око миршавого кратеру не роздивишся на Морі Спокою, За умови, якщо під руками немає астрономічного телескопу, Не знайдеш очей Аргоса в нічному небі обнятого логосом, Він дивиться з хвоста павиного і її розмовляє голосом. Маслини Мікен пригадує, непричетний погляд оливковий, Що стояв смирним стражником, жертвою – тисячоокий, байдужий, ликовий, […]
Потоки Стіксу переплив – Орфей в Аїд спустився з неба І вимолив сльозами злив Свою кохану в світло Феба. Торкнулись хвиль космічних струн Персти ліричної Евтерпи, Почули гру хазяйки трун, Від звуків їх серця затерпли. Прийшов і ти в мої світи, Злетів з орбіти мов комета, І шлейф яскраво засвітив […]