Довкола твоїх зіниць відтінки усіх небес, Що були до тепер, що над садом твоїм бовваніли І пливли, і мінялись, і вдихали уста поетес Кольорові вітри напуваючи словом тіло. І здіймалося плаття, спадаючи зеленню вниз Мов долина весни, де збігають до ніг пасифлори, І тремтіла роса, чисті роси наболених сліз, По […]
небо
10 posts
Люблю дивитися на небо… В безмірну синю даль Нічого більш мені не треба, Легенький вітер повіва… Політ птахів все вабить вгору, Ось, ніби, зараз – полечу. Красуються – ніжні хмарини Там далеко в небесах, І одна мала пташина Серед білих, ось тих хмар В самоті летить єдина Не зверта назад… […]
Небо лазурове мерехтить, бо весни – чудова мить, хмари повагом ідуть, їх тополі проведуть. Це тополі височенні над рікою стали, щоб дістатися до неба, стрункі виростали. Вдалині, де мости, зеленіють гори, на них квітли дерева, пляма кожного ясна. Біжать хвильки по воді, камені чіпають, як заглянеш – […]
Яких ще слів в тобі не знаю я, А ті, що знаю – чи вони потрібні?! Як в безворушші сказанність твоя, Що ясним небом зрівнює подібність. Так в тихім небі спалахне зоря, Тобі явившись в дивному сузір’ї, І ти впізнаєш серцем немовля, У цьому обважнілому склепінні. В годинах вічність бавиться […]
(уривок з недописаного роману) Чатують з схованих шпарин, в голодних свідках очі, Та мислиш ти: «Свої діяння в тиші схоронив», Вчинивши ж підле зло, під злим покровом ночі, Ти сам не знав, а таїну розкрив. І Зоріла ніч в вогких травневих шатах, У хвилях сяйва місячних блукань, І в цім […]
Він безликий Тезей і сказати йому більше нічого. Рвуть з безодні голодною люттю важкої стопи, Що на грузному схилі їх черепа; бивнями й хоботом, Чорним поглядом ярості в тучах являлись слони. В дикім буйстві атраменту неба, дрижанні небесному, Одержимі безумством. Пилюкою хмарився біг, Легіон знавіснілого серця – природньо-тілесного, Був знищений […]
Хто в порухах твоїх любов застане, А в погляді розвідавши жагу, Зчитає сон, що в серце проникає, І важить більше, за його вагу. Чи зважиш ти, хто з поглядом навпроти? З твоїх очей причасником зійшов, І в порухах, що снять круговороти, Засвідчить чемно віддану любов. Та хто ж вдихне його […]
Чи ревінням далеким, між хмарами повняться відзвуки, В голосінні, здається, чорнішає небо китів, І чорнилом заправлене лоно небесної музики, Порожньої ночі, важких океанських хвостів. Б’ють фонтаном зі свистом, повітрям наповнивши тушу, Вигинаючи ребра-шпангоути біблійних часів, І оббиті грозою, чорним вихором стягують душу, Звуком грому пустим від безсилих вгорі плавників.
Небо настрій подарує і контрастами чарує, хмари хвилями ідуть, наче морем попливуть. Густі сині, а ще сірі, білі – хвильками бриніли і світився неба край сонечком, неначе рай. А воно вже виходило і промінням засвітило, голі гілки із бруньками, де хати були з дахами. А на заході […]
Утреннее небо засверкало розово-синей красотой, но места выше было мало, как будто тучи у земли порой. Над сложностью висели веток, которые тянулись в высоту, а тоненькие ветки крепки, принадлежат они стволу. Черпают силы, ввысь поднялись утреннее небо на себе держать, стелились ярким покрывалом: себе узоры составлять. Подсвечены […]