«Друже, ти там самотітемеш, де…» (Райнер М. Рільке) На подвір’ї кляштору містикиЗавесніло, наче то переддень,Коли брили й цеглиниСтають жовтими квітами.Вчитель, що пізнав виноград,Що прийшов з глинища снів,Сказав-напророчив, що вода на століПеретвориться в шкаралущу Істини,А ми все вертаємось-небаримосьВ країну теплих злив та дощиськ,Бо там чи то синя провесінь,Чи то троянди бавляться […]
прозріня
1909 posts
«… Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Над рікою, що зветься ТурботаПоводирі бредуть з учора в сьогодні,Костуром, що зветься Чужа РадістьТоркаючись м’якої землі і гіркої травиТорішньої.А тим часом на досвіткахЗима вмирає в самотині,Як померла колись в самотностіЗавірюха божевільних метафор(Бо смерть – справа самотніх)З хуртовиною зранених слівЯ завжди наодинці,Як сніговик, […]
Годинник вистукує секунди,Неспинно скрадаючи літа,Новини розносяться повсюди,Немовби окутала пітьма. Фантомів скінчилася епоха,Згортати бульдозером пора,Брехнею вже ситі ми удосталь,Як мотлох облудливі слова. Майбутнє цікавить і лякає,Минуле проклало паралель,Чи станеться знову щось фатальне?На троні… безумний мільярдер…
Життя ламало відчайдушно,Вбивали розпачу тенета,Душі цій грішній так паскудно,Чому ж у відповідь смиренна? Суворий інколи є вчитель,Вказав недоліки глибинні…Та місяць Сніжний літописець,Віддав навіки все це тризні. Страху натомість і тривозі,Незвично солодко заснула,Себе, я бачила в діброві,Там щастя чулося відлуння.
Бородатий мен (у міру сентиментальний) З думками про острів, схожий на вікінга Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі, Що має чотири чорні гумові колеса, Їде по крижаній дорозі міста пафосу Назустріч блідому Сонцю (Бо зима – біла краля). Бородата вумен Смакує кольорові льодяники Солодкі як ніч Напередодні Імболку (Поганського, як все, […]
Усіялось поле сірим поли́ном,Лиш маки деінде квітнуть у смутку,Тут стільки було знайомих стежинок,Зробила війна пустелю безлюдну.У просторі чути, регіт зловтішний,Стерв’ятник щасливий…гепає в бубон,Це ж треба отак зага́дити мізки,Аби керувати зляканим людом.Кому ви потрібні залишки долі?Мамона безжально схопить за горло,Наживу побачить, звісно до зброї,Рахуйте щодня… загиблих відсоток.
Як місяць виблискує дивно,Немов заглядає у душу,Зірниці зібравши в намисто,Себе… захищаю від суму. Незвично пронизливий погляд,Проникнув у сховані думи…Та вмить соловейко затьохкав,Весь біль показався безглуздим. Навіщо ці домисли фальшу?Я знаю дорогу до щастя,Тож свіже повітря вдихаю,Неначе приймаю причастя. Якесь незвичайне світіння,Пробрало, мов наскрізь…о жінко!Дивися, небесне сузір’я,Вже інше влаштовує дійство.
Накликали літній прозорий дощ: В час посухи: Стукали в шкіряний козячий бубон, Співали заклично, по вовчому, А Небо порожнє, чи то посліпло, Поглухло, почерствіло. Думали, що то наше селище, А то Вавилон – цегляний, стобрамний Пихатий, з потворами-баштами, Що тикають в Небо шпилями (Хоча й Небу не боляче, Але воно […]
Він робив морозиво зі снігу Солодке, наче січневий вечір. Він робив вино З крапель липневої зливи, П’янке, наче квіти троянд. Він лишав глибокі сліди На їдкій пилюці доріг – Може він був Людиною роздоріжжя – Я не знаю…* Дерева запізнювались на тризну, Чорнокрилі птахи думок Докучали вбраним у білі шати, […]
Книга, що стала повітрям Написана синьооким самітником, Що бавився словами як намистинами, Що відчиняв двері в безодню, Що жив у хиткій хатині, Яка була зроблена з очерету, Що ріс на холодному озері, Де плавали білі лебеді, Де кваки співали про синяву, Коли падав с небес дощ. Книга, що стала димом […]
Ми таки дочекалися – Сама Вічність прийшла до нас Прийшла старою жебрачкою У лахмітті дірявому (Колись оздобленому) З ясеневою патерицею. А ми все виглядаємо Цього дня похмурого, Що визирне крізь оливні хмариська Щось більше ніж Сонце. Вдвох на вуличках Авіньйону, Приїхавши туди на осликах, Міняємо уривки снів на шеляги – […]
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих слів, що іноді перетворювався на зливу (тільки не теплу тропічну, а злу і крижану) […]
Едвард: Сон – це тканина з овечої шерсті, В яку загорнули сувій з портоланом. І що тоді лишиться лелекам-апостолам Що летять на озера кольору Сонця? Філіппа: Зафарбуй оксамит сьогодення Пурпуром запашних троянд острова Чи може човна, на якому сумує лев, А сова все літає і шукає мишву. Едвард: Я годував […]
Кобзар із сумом на бандурі,Пісні співає відчайдушно,Змішалось нині у багнюці,Майбутнє з кров’ю…о безумство! Землиця рідна, що зробили?Жахливі вирви від кордону,Збісився нібито нечистий,Болото хоче з суходолу. Жадоба липне до корита,Коли ж мармизи нажеруться?Там діти гинуть, тут же свита,Жонглює грішми на рахунках. Лишились підлості нащадки,Що служать віддано Мамоні,Відлуння пострілів гарматних,Почують зрештою в […]