Останні дні… Чомусь сумні останні дні тепла. Немов у сні, десь вдалині Зникає все, що мав. Останній рух замерзлих рук – прощальний змах крила. Химерний звук: ледь чутний стук твого серцебиття. Останнє “ні” ще не в пітьмі – в листопаді життя. Хтось крижаний і неземний цю осінь закликав. Останнє “так” […]
самопізнання
12 posts
Нарешті змовкли голоси, затихли кроки. Десь знизу грюкнув ліфт. Такий крихкий та нетривалий спокій… Тсссс… В мене гості VIP! Дві подруги мої – тендітні й полохливі. Їх звідусіль женуть. Вони прекрасні, багатьом незрозумілі, Не всім добро несуть. Я їх ціную, щедро пригощаю, Із ними я мудріш. Вони ж […]
Подарунки бувають різними – Довгоочікуваними або сюрпризними, Дорогими або потрібними, А часом таки справді дорогоцінними. Подарую собі годину самотності З ліхтарями на замерзлій вулиці. Подарую дерева в інії та в музиці І дорогу, що котиться й котиться. Загорну подарунки у вечір І у сніг, що неквапливо лоскочеться, Перев’яжу миттю, де […]
Невчасний гість з невчасними розмовами – Як сніг на ніжних квітках абрикос, Як березень з морозами раптовими, Твоєї таємниці розголос. Невчасність незручна та безпощадна – Знівечить плани, затишок вкраде. Вона вважає, що вона всевладна Не дай же їй марудити тебе. Не відкривай, якщо ти прагнеш тиші. Не розмовляй, коли не […]
Де ж ти заблукала, маленька? Така безтурботна і сяюча? Без тебе життя захмарилось, Загусло і навіть прокисло… Очі без тебе майже засліпли – Роздивитись не можуть посмішку, По весняних пелюстках лиш ковзають, В них палітра з відтінків сірого. Мої вуха немов закорковані. Звуки сміху та співу губляться. Через те, що […]
А що, як завтра я вже не прокинусь? Чи стане меншим і темнішим світ, Як вранці не скажу тобі «Привіт» І рук твоїх ніколи не торкнусь? Я більше не сердитимусь на тебе За обіцянки марні та брехню. Лиш піснею сумною задзвеню, Коли дивитимусь на тебе з неба. Не […]
Чи помиляється природа, коли могутній, вільний дух Втискає в горобине тіло, Обмежує фізичну силу, Ввіряючи маленьким крилам Потужний рух? Чи може крихітка змінити порядок світу цим крилом? Меч бойовий тримає хлопчик, Крізь біль і страх мчить напролом. Відваги мить – і ось горобчик стає орлом! ©Марина Губарець 04.08.2020 […]
Чекаю я на осінь цілий рік, Щоб, загорнувшись затишно у шалик, Пройти сплетінням дощових доріг Й збирати спокій – за кришталиком кришталик. Я напуваю спокоєм себе, Змішавши в келиху вогняне листя, Похмуре небо, яблуко рябе І прохолодне сонячне намисто. Волоссю я додам каштанів блиск І причешу його шаленим […]
Сонце – воно повсюди. Скрізь є дерева і квіти, Озера, фонтани, запруди. Не треба нікуди бігти. Сонячний зайчик у шибці, Краплі веселки в долонях, Джміль волохатий на квітці, Яскравий, усміхнений сонях Далеко чого шукати? Краса – вона завжди поруч. Щоб дотик її спіймати – Завмри і розплющи очі ©Марина […]
Коли не хочеться додому, Де до дрібниць усе знайоме, Ти знаєш – там задуха й втома. Побути б трішечки самому… Якщо від затишку оскома, нестримно кличе несвідоме, яке й не висловиш нікому, і горло здавлює судома, бажанню скоришся одному – летіти в синє невідоме, де мрія легка, невагома, де б […]
Дай відпочинок втомленим кедам. Тиші ковтни і тепла. Вкрийся осіннім сонячним пледом Поруч поміть два крила. Твій заклопотаний, майже знесилений Янгол тебе зупинив. Подарував тобі спокій омріяний Поруч нечутно присів. Серед сухого, пожовклого листя Прихисток знайдуть усі – Люди та янголи в гамірнім місті, В крихкім, недовгім житті. ©Марина Губарець […]
Світає. Чи маю слова відповідні до відчуттів? Не знаю. Палає і небо, і вітер на стику світів. Рушаю душею до небокраю, щоб зазирнути в її глибину. Злітаю. Колишню себе залишаю. У вирі минулого не потону. Подалі… Чимдалі… Позаду – пустеля пекельного болю. Тікаю? Здолаю! Міцнішають крила у битві з собою. […]