Є присмак
полину в моїх віршах,
В них є
безмежний смуток за батьками,
Самотність
і печаль в моїх очах,
Не полетіти
пташеням під небесами.
Я вже не
Ксеня, донечка,дитя.
Я ж бо
одна, мов та билина в полі.
Я буду
пам’ятати вас все життя,
Я занотую,
рідні, ваші долі.
Є присмак
полину в моїх думках,
В них
спогади щоночі оживають.
Осяяли ви
сонечком мій шлях,
І ваші душі
нас оберігають,
Мої батьки.
Вам вдячна за життя,
Хоча матусю
я не пам’ятаю….
Коханням
фарбував моє буття.
Татусь,
рідненький, ти пробач, благаю!
Пробач…. Не
цінувала час
І іноді про
тебе забувала.
Тепер лиш
вірші я пишу про нас,
Я пізно
втрати біль ,на жаль пізнала.
Мої батьки,ви
два мої крила,
Ви янголи
за грішниці спиною.
Молитвами
вас доня обійма ,
Настане
час, ми стрінемось весною.
Я пташеням
за вирій полечу,
Навіки,
любі, буду з вами разом.
Я вас, мої
рідненькі, пригорну –
Забудуться
усі земні образи
Автор публікації
