І мертвим, і живим, і ненародженим. Тарас Шевченко. 1 В яких світах, світах захмарних Ми зустрінемось з тобою Посеред мертвих і ненароджених, Які прийшли за живою водою. 2 Мільйони мертвих і ненароджених, Серця їх зранені смертельними гріхами… Та чи Господь помилує […]
Daily Archives: 08.09.2020
1 Кобзаревий Світ Пропалює серце, Мов кривавий сніг, Що торкається мене… 2 «Далеко за хмари, Подалі від Світу»,- Закликає Кобзар Мою рідну Україну… 3 Мовчить Україна Могилою в полі, Держава – руїна, Котра прагне волі… 4 Прокинься Богдане, Гетьмане […]
На світанку, світаночку Я тебе родила І від щастя, від такого, Сльози я зронила. Хай ці сльози, на порозі, Життя твого, сину, Будуть щирим завіренням, Що я не покину. Не покину я тебе Ні в біді ні в горі, Поки ти, на ноги станеш, Буду у нагоді. Буду колихати я […]
Не зупиняйся!.. Рими поцілунків складаються в поему. Світ тремтить від двох життів, що вилилися в мить безсмертя. Душ прекрасні візерунки наклалися на білу полотнину закинутого всесвіту. Пітьма чатує тих, кого давно нема, щоб знов довести: ти моя єдина. І тільки ти ще здатна небокрай перетворити в серцю милий рай, в […]
Листопад Наш перший в житті листопад Так лагідно він обіймає Немов дитину колисає. Наш перший в житті новий день, Для нас набирається сили Про мудрість Бога молили. З тобою мій перший світанок На столі філіжаночка кави Щоб час був яскравий. На вулиці листям запахло Скручується він вогню […]
Туда где ты! Я так хочу туда где ты, И всё ровно что будет, Тобою созданы мосты, И пусть любовь не судит, За то, что не свободны мы, За то, что встретились однажды, И снова яростно завидуете вы, Нам ваши странности неважны, Мы забираем звездопад, И блеск писка на побережье, […]
“ПОМАДА” ГЛАВА 1. Когда природа задумала создать, что – то красивое она создала женщину Художнику Димитрию нравилась зима, потому что она носила образ женщины прекрасной, холодной и безумно – желанной. А ещё зима была для него женщиной, которую мужчины недолюбливали, не подарили ей своё тепло души и нежность рук. Они […]
Я тихо скучила. Очі не сховаєш. Загадки болючі туга відгадає. Знов важке намисто. Знову сни в долонях. Сльози, думки, дійсність. Вітер пестить скроні. Лиються моменти не фотографічні. Почуття відверті, трави на узбіччі. Зупинюсь. Вдихаю. А життя повз плине. Туга відгадає й заросте полином.
Немає сенсу шкодувати За тим, що вже пішло за край, Ти намагайся пам’ятати, Але назад не повертай – – цього тепла, що душу гріло. Минуле – це торішній сніг, Розтанув вже, вже відболіло, Збагнути так цього й не зміг… Себе в минулому ховаєш Та крок вперед – це […]
Мы взрослеем…Наивности меньше… Гораздо меньше верим в чудеса. Все чаще улыбаемся не искренне, Все реже обнажаем мы сердца… И души открывать мы не спешим Пред первым встречным кто мило улыбнулся, Все тайны бережно храним, Чтоб никто чужой сердца не коснулся. Все чаще шутки похожи на сарказм, Воспринимаем с натянутой улыбкой… […]
Немає сенсу шкодувати За тим, що вже пішло за край, Ти намагайся пам’ятати, Але назад не повертай – – цього тепла, що душу гріло. Минуле – це торішній сніг, Розтанув вже, вже відболіло, Збагнути так цього й не зміг… Себе в минулому ховаєш Та крок вперед – це […]
Сумую…Чи втомилася я дуже. Мій серпень – усмішка, що тане на світанку. Мені на літо, що минає – так байдуже, Чекаю осінь з ночі я й до ранку. Вже листя трохи золотом укрите, Вже вітер не несе шалену спеку І я чекаю, що ж іще робити… У літі завжди […]
Раскрыты алмазы очей бирюзовых В тугом обрамлении пушистых ресниц А губы сомкнули молчанья оковы Не прожитой кукольной жизни страниц. Стоишь ты на полке, а может в коробке И радуешь взор проходящих людей Надеясь, что кто-то однажды, неловкий Заденет и вмиг разобьет, поскорей! Застыл на щеках непритворный румянец На […]
Как быстро выросла моя родная дочь. Прошепчет папа тихо… Сам себе. Дурные мысли прогоняя прочь, Воспоминания перебирает в темноте… Он помнит первую улыбку, первые шаги. И сбитые коленки тоже помнит. “Себя, моя малышка, береги”. Мне с малых лет он неустанно вторит Я взрослая, но для тебя дитя Беречь меня твой […]
Відчути суть, відчути присмак смислу, щоб захолонула нарешті голова, щоб не від розпачу і туги стисло, а щоб побігли в нові напрямки слова. Хтось викладає з смальти твої будні, хтось точить камінь, потом-кров’ю залива, а десь на небі Святий Марк і музи мозаїку ту грізно спогляда. В воді все менше […]