Жінка-то музика Всесвіту вічна! А чоловік лиш умілий скрипаль! Жінка-думка, пісня непересічна, В ній притаїлась любов і печаль! Мудрість і хитрість сплелись воєдино, Святість богинь і магічні знання! В ній – таємниця життя і до нині. В ній – твоє прощення і визнання . Жінка-стихія, попестить і згубить, Щастям осяє: […]
Daily Archives: 14.11.2020
10 posts
14.11.20(08:00) Ты то встаёшь, То падаешь.. То плачешь.. То поднимаешься, – Бежишь ускорив шаг.. Ты думаешь, – быть не могло иначе! – Ты сделал всё, как чувствует душа… Сегодня ярко, – Завтра очень грустно.. Сегодня солнце, – Завтра пустота.. И в сердце где-то невозможно больно Сгорает от тоски твоя мечта.. […]
. . МАНДРУЄ ОСІННІЙ ЛИСТОПАД . .Осіннє листя падає, та й опадає, . .Мандрує по Землі велично ЛистопаАд , . .І вітер листя у повітрі розвіває, – . .Здається, у Природі справжній зорепад. . .Летить і вихором із Осінню кружляє, . .Немовби у таночку, листя навкруги, . […]
Нема у світі берегів і меж. Чого бажаєш, друже, – все можливо. Я так люблю. А ти кохаєш теж. І ми щасливі.
Вона стояла на високому пагорбі, роздивлялася краєвиди, вкотре дивувалася земній і небесній красі. Підставляючи обличчя теплому вітрові, наповнювалася потоками щастя. Там, удалині, на безкрайньому небі вона бачила сонце і поруч з ним цілий живий паралельний світ: велике озеро й дерева біля нього, що росли півколом, далі лінію сільських садиб з […]
Де вітру холодне віяло І грушка тремтить хитка, У полі ворон насіяла Велика чиясь рука. І думки тріпоче свічечка: Що душу отут трима, Коли вже немає літечка І осені вже катма?
Коливаннями маятник виміри визначить світу. Прокладено межі пунктирною стрічкою, складено карту. Маятник стукотом серця кому зупинити дано? Схоплено волю в полон нескінченного ритму. Одвічно повторено рух. Запитання: «навіщо?» Тільки зупинка страшна, як потьмарення морок. Стрімко запустимо маятник. Знову і знову. Доки є сила, і воля, і знак, не спинити. Ніколи.
Уночі Мороз-художник Візерунки малював. Вийшло Сонечко ранкове – Труд увесь його розтав. Плакали Троянди білі, А намисто із зірок Розірвалось, розлетілось, Мокрі крила у пташок. Нанівець Мороза працю Ясне Сонечко звело. Він не журиться, не плаче, Намалює вночі знов. 2017 р.
Ні що не вічно у цьому житті. Все має свій початок і кінець. Все. Не можна з хватитися за один момент і надіятися, що так буде завжди. Так не буває. І навіть, якщо мої душа і тіло так і залишаться його – це нічого не змінить. Просто прийшов наш час. […]
О, Господи, прошу Тебе й молю: Спаси мене, благослови, помилуй! Дай щастя душам всіх, кого люблю, А тілу – сили.